Проф. Т. С. МАТВЄЄВА: «Кожна досягнута вершина відкриває нові горизонти»

ВІД РЕДАКЦІЇ. Тетяна Степанівна МАТВЄЄВА – доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри історії української літератури – стала лауреатом премії імені Каразіна ІІ ступеня. Вона має понад 80 публікацій, зокрема 2 монографії (одна – колективна), є автором 5 навчально-методичних розробок. У травні минулого року в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (м. Київ) Тетяна Степанівна успішно захистила докторську дисертацію на тему «Романний дискурс української літератури другої половини ХІХ століття як метатекст: модель світу, жанрові трансформації». ВІТАЄМО!

– Тетяно Степанівно, розкажіть, будь ласка, за які досягнення Ви отримали Каразінську премію та які емоції Вас переповнюють, коли тримаєте в руках нагороду?

– Я була дуже схвильована, коли дізналася, що мене номіновано на премію імені В. Н. Каразіна – найвищу відзнаку нашого університету. Незабутні враження залишила церемонія вручення премії, коли особливо відчуваєш свою приналежність до університетської родини, причетність до наукових здобутків своїх великих попередників і радість від праці поряд із тими, хто сьогодні творить фундаментальну науку, закладаючи підвалини майбутніх звершень. Можу з упевненістю сказати, що моя відзнака – ІІ премія імені В. Н. Каразіна за високі досягнення в роботі в 2017 році – не відбулася би без підтримки колег, із якими я працюю на кафедрі історії української літератури, факультету загалом, найперше – декана професора Ю. М. Безхутрого, тому сприймаю цю нагороду як персоналізовану спільну працю в царині гуманітаристики. Вочевидь, шлях до нагороди був непростим і тривалим, оскільки йдеться про підсумок зробленого за кілька років. Із найголовнішого для мене – це, безперечно, захист докторської дисертації, який відбувся в травні минулого року в Києві. А перед цим – вихід монографії «Український роман другої половини ХІХ ст.: модель світу, жанрові трансформації» (2016), участь у багатьох конференціях – міжнародних  і всеукраїнських, публікації у вітчизняних та закордонних виданнях. Головне ж, спілкування з колегами-філологами, обговорення важливих літературознавчих проблем, насамперед пов’язаних із поверненням заборонених за радянських часів авторів та їхніх творів, об’єктивною оцінкою  літературного процесу, дотичних до нього явищ – історико-культурних, філософських, соціальних.

– У чому новизна Ваших робіт?

– Сфера моїх наукових інтересів  – історія української літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст., але доволі давно я зосередилася на вивченні української романістики другої половини ХІХ ст., оскільки, на моє переконання, незважаючи на накопичений досвід аналізу романного цілого та його складників, залишається потреба в макростудіях певних естетичних явищ. Найпродуктивнішим мені видається бачення романного масиву певного часового відтинку крізь призму такого універсального поняття, як «модель світу», представленого трьома смисловими функціональними елементами: людина, час, простір, що, своєю чергою, дозволило вперше здійснити комплексне дослідження українського романного дискурсу другої половини ХІХ ст. Проаналізовано процес жанрових трансформацій в українській великій епіці вказаного періоду, внаслідок яких збільшилася питома вага психологічної основи світосприйняття й світорозуміння, що вповні відбивало тенденцію до гомоцентризації в літературі. Обґрунтовано специфіку перехідних жанрових утворень – «згорнутого» роману, синтетичної повістево-романної форми. Усе це разом узяте дозволило зробити висновок про особливості функціонування мегамоделі романного універсуму в національному, європейському культурно-мистецькому просторі.

– Сьогодні продовжуєте свої дослідження?

– Наразі я продовжую літературознавчі студії прозових жанрів (переважно) в інтертекстуальному, компаративному аспектах, вивчаю поетику творів, процес формування жанрової парадигми тощо.

– Тетяно Степанівно, чим для Вас стала Каразінська премія?

– Поза сумнівом, стимулом для подальшої роботи, адже кожна досягнута вершина відкриває нові горизонти й разом із тим покладає велику відповідальність. Як сказав Луций Анней Сенека: «Nocte  dieque lubora: non dature terris mollisad astra ria» («Працюй удень і вночі: не дано нам легких шляхів від землі до зірок»).

Розмовляла Ліна ТИМАРСЬКА.