Вічне!

Друк

Усмішка Олеся Гончара


Ваша усмішка – Ваша загадка, Олесю,

Вашу лагідну усмішку – ватру вуст –

Як Ви змогли пронести крізь фронти,

Крізь морози підступності й мору,

Як вберегли її світло дитинне,

Коли слава стріляла в її пелюстки

Зі ста золотих гармат?!

Так, я  кажу тут лише про людину

І знамено людини – про усмішку,

Узяту від мами Тетяни в полтавському полі,

Стома турботами скупану,

Стома журботами сушену,

Стома скорботами замиловану.

Та усмішка, та дивна дивина,

Живе, як пташка, сонцеві підвладна,

В гніздов’ї вуст запечених.

Та усмішка хіба Дніпром рожденна,

Слухняна павітру і непокірна вітру.

Ви квити з квітнем – він Вам квіти…

А Ви йому усмішку з уст в уста,

Сміється сонце. Сміх пече вуста,

Сміється пташка в пташки на долоні,

Сміється слава – очі поверта,

Свої очища в карому полоні.

Сміється сміх. Горить на рукаві.

Сміється так дитинно, стопричинно.

Сміється українно – ми живі.

І карим сміхом двері в світ розчинено.

Хто змерз од страху, той усе згубив.

В лінійку жаху хай рівняє губи.

А  молодість сміється в сто зубів –

Беззубі їй не виб’ють білі зуби.

Сміється розум, аж пашить крилом.

Сміється дотеп, смутком перешитий.

Добро сміється над горбатим злом.

А доки ми сміємось – будем жити.

 

І.ДРАЧ.