Цвіте весна і сяє небо,
Розливши сині береги
Гуркоче місто все зелене,
Медовий сніг сиплють сади
А я іду після навчання:
Душа радіє і дзвенить,
Мов чари світлого кохання
Понад вітрами хтось розлив
І тут дивлюсь: у холодочку
Сидить дідусь: старий-старий
Під дубом древнім на пеньочку
Він наче завжди тут сидів
Над чим замислився старий?
Згадав яскраві юні дні,
Шкодує, заздрить молодим,
Розвіює думки сумні?
Він зрить у вічність…
А може ні? Мені здалось!
Примружилась: звичайний дід.
Скоріш за все, чекав когось.
Надія РУБІНІНА, другокурсниця відділення журналістики.