Мама і тато

Друк

Доц. О. В. РЕЗУНЕНКО: «Любов до знань мені прищепили батьки»

− Любов до знань мені прищепили батьки. Завдяки їм у мене з’явилася жага шукати інформацію, цікавитися тим, що відбувається в світі: від наукової фантастики до конструювання простих, але нових речей своїми руками. Пам'ятаю, скільки часу витрачено на дитячі фотографії, коли плівку та фотопапір треба було вручну проявляти, закріпляти, промивати, а до того ще й зробити хімічні розчини. Але така творчість викликала задоволення! А скільки було радості, коли батьки подарували справжній телескоп! Він і досі знаходиться в робочому стані, тепер і мій син Сергій дивиться в нього на сонячне затемнення, плями на сонці, планети і, звичайно, місяць. Можна сказати, що від батьків мені також передалося вміння «впертися» і розв’язати задачу, не дивлячись на її складність.

Мама, Лариса Петрівна, народилась на берегах Дніпра, тато, Вячеслав Олексійович, родом з Дону. Харків був приблизно посередині, тож тут і зустрілися. Обоє мали коріння з Харківської області, обоє навчалися в нашому університеті й далі працювали за спеціальністю. Науковий погляд на життя був цілком природнім у нашій родині та супроводжував мене з народження. Тато і сьогодні працює в нашому університеті викладачем на кафедрі вищої математики та інформатики, а мама за професією хімік. За характером я більше схожий саме на неї, а зовнішньо − на батька. Коли моєму синові було приблизно 3-4 роки, незнайомі люди на вулиці декілька разів казали, що тато, я і Сергій − наче три копії однієї людини, але різного віку. З часом, звісно, всі змінились по-різному.

Підтримка рідних була беззаперечною цінністю як в родині мами, так і в тата. З вибором професії допоміг батько. Хоча мене завжди більше цікавила фізика, а вже потім математика. Та я дуже вдячний татові, що він зміг вчасно пояснити мені, що справжньої фізики без математики бути не може, а на нашому мехматі саме існувала кафедра математичної фізики, яку я згодом і закінчив під керівництвом Ігора Дмитровича Чуєшова. Жодного разу не пошкодував про цей вибір.

Скоро мій син теж повинен буде вирішити, куди вступати, який шлях вибрати. Для мене продовження родинної справи означає «займатися тим, що дійсно подобається». А буде то фізика, математика чи ще щось − річ другорядна. Безперечно, Сергій має дуже гарні здібності до точних наук.

К. БОНД.

 

Проф. Р. В. ВОВК, декан фізичного факультету: «Перший крок допоміг зробити батько»

− Перший крок до мого становлення як науковця допоміг зробити батько  Володимир Петрович. Саме він,  художник за професією,  переконав мене вступати на фізичний, і я дуже йому вдячний за це. Цього року ми плануємо зробити виставку його творчості. Мама  Раїса Григорівна була чарівною та ніжною жінкою, працювала адміністратором в харківській музичній десятирічці.

Чесність, порядність, працьовитість − якості, які батьки виховували в мені з дитинства. Вони завжди привчали мене допомагати їм у домашніх справах. Тато своїм прикладом виховував у мене наполегливість і посидючість.

Таких якостей я намагався допомогти набути і двом своїм синам, і це, безперечно, принесло свої плоди. Старший  Микола − зараз навчається в Словаччині, молодший  Святослав  − успішно закінчує 4 курс на кафедрі астрономії та космічної інформатики.

Д. КАЛЬНІЦЬКА.

Проф. В. О. КАТРИЧ: «Від батьків залежить, якою ти станеш людиною»

− У нас в сім’ї три брата. У мене двоє синів, один онук та правнук. Чим доросліше стаєш, тим глибше розумієш: саме батьки виростили тебе таким, і якою ти став людиною, і як їх не вистачає в житті….

Мої батьки − Олександр Данилович і Ганна Сергіївна, виховували нас чесними, порядними, у піклуванні про інших, у повазі до людей і робили все, щоб ми отримали вищу освіту. До мене, як до старшого сина, вимоги були найвищими. У батька була одна сестра і шість братів, які всі стали військовими досить високого рангу. Тато − ветеран Великої Вітчизняної війни. У 1943 році під Сталінградом був сильно поранений і потрапив у госпіталь м. Чимкент у Казахстані. Саме тут тато зустрів свою майбутню дружину, нашу маму. А доля у мами теж була тяжкою: у два роки вона залишилася сиротою разом з шістьма братами і сестрами. Маму виховувала старша сестра, завдяки їй всі і вижили. В 1941 році маму з працівниками  авіазаводу відправили з Москви до Чимкенту. І ось вона − доленосна зустріч з батьком… Молодший брат моєї мами у 19 років загинув у боях під Курськом. Один брат став заступником міністра легкої промисловості РРФСР, а другий − заступником директора спец. підприємства із розробки космічних апаратів. Мої батьки працювали інженерами. Мама − начальник відділу на заводі, а тато − головним інженером. Їх стосунки були прикладом для нас. Турботливі та вимогливі, чесні та порядні,  у родинній любові та злагоді. Для нас з братами  це було щасливе дитинство.

Таїсія ЄРОХІНА.

 

Проф. В.О. САМОХІНА: «Батьки були для мене найкращим прикладом»

Мої батьки познайомились тут, у Каразінському. Вони навчалися на геолого-географічному факультеті і до останніх днів вже не розлучались. Їх настанови та поради дуже вплинули на моє майбутнє, вони були для мене  найкращим прикладом. Мама − Валентина Олександрівна СЕНЧУК займала посади завідувача районного та міського відділів народної освіти. І була ВЧИТЕЛЕМ з великої літери. Вирізнялась особливою повагою до роботи і працьовитістю. З дитинства я була з мамою на уроках, засіданнях, конференціях, часто допомагала заповнювати журнали та переносити оцінки. Саме від неї я і перейняла любов до професії! Але, перш за все, вона була доброю і турботливою мамою та жінкою. «Ти повинна бути водночас строгою і доброю, аби досягти цілей», − таким був мамин завіт.

Тато  Афанасій Акимович ЗАПОРОЖЕЦЬ − доброволець Великої Вітчизняної війни, працював у науково-дослідному інституті «Гідропроект». За 50 років сімейного життя зберіг повагу і любов до мами − завжди цілував її перед виходом на роботу. Ми з сестрою бачили, які прекрасні у нас батьки, як вони працюють і як про нас піклуються.  Як можна ними не пишатись?

Свою доньку Юлію я також навчала працьовитості, вдумливості, серйозності,  і вона виправдала усі мої очікування. Юлія виросла активною, творчою людиною і так само любить працювати. Ще під час навчання на кафедрі перекладу англійської мови вона зацікавилась творчістю Шекспіра та історією і літературою Франції. Вона настільки захопилась цим, що вже стала спеціалістом зі згаданих тем, а зараз перебуває у Франції − досліджує подробиці історії Версальського палацу.

К. ДАША.

 

Академік НАН України, проф. М. О. АЗАРЄНКОВ: «Родина заклала принципи, якими керуюся усе життя»

− У невеликому селі Муравлинка Нововодолазького району, де я народився, не було електрики, тож жодного телевізора чи радіо. Натомість − керосинова лампа, біля якої вечорами збиралася уся родина і слухала, як мама, Марія Самійлівна, вголос читає книжки.  Це була українська та російська класика: «Піднята цілина», «Тихий Дон», «Прапороносці». Мама − звичайна колгоспниця, у школі навчалася гарно, була людиною, наділеною глибокою життєвою мудрістю. На її долю припала війна, голод тридцятих років і це, звичайно, сформувало характер. А якою цікавою оповідачкою була її старша сестра Тетяна!  Таких я більше не зустрічав у житті. Батько, Олексій Олексійович, був ковалем, незамінною для села людиною. Він помер у 1986 році, але, наприклад, сапки чи ножі для чищення буряку, які він викував, служать і нині. Був єдиною людиною у селі, яка вміла робити телевізійні антени. Як йому це вдавалося, адже для цього необхідно зробити безліч розрахунків? Та факт залишається фактом. Його любили: був безкорисним, мав золоті руки.

Початкову школу я закінчив у Муравлинці, а продовжив навчання у Старовірівській середній школі.  Рахуванню навчила моя неграмотна бабуся. Математика давалася мені легко, чого спочатку не можна було сказати про читання. Але досі  пам`ятаю те відчуття щастя, яке виникло, коли зрозумів, як складати слова. І от коли я почав читати, зупинити мене було неможливо. Спочатку «проковтнув» усю бібліотеку у Муравлинці, потім − у Старовірівці. Спорт також відігравав у моєму житті дуже велику роль (навіть коли став викладачем), адже інтелектуальні навантаження неможливо витримати без фізичних.

Родина заклала головні принципи, якими керуюся усе життя. Наприклад, дуже дисциплінує трудове виховання. З малих років нас привчали до сільської роботи. Мама вчила мене, щоб по відношенню до людей я поводив себе так, як хотів би щоб до мене відносилися інші. Взагалі, батьки завжди підтримували інтелектуальні інтереси своїх трьох дітей. Наприклад, наприкінці 60-тих ми будували дім, тож зрозуміло, що майже увесь сімейний бюджет ішов на цю потребу. Але, якщо необхідно було купити, скажімо,  шахи, на це завжди знаходились гроші.

Мама по-різному ставилася до мого захоплення наукою. Вона розуміла: якщо стану, наприклад, трактористом, то залишуся у колгоспі і завжди буду поруч, тож вона могла бути спокійною за моє майбутнє. А якщо поїду навчатися, то стану «відкраяною скибою», віддалюся від сім`ї. Батько рано пішов з життя, але застав мої перші досягнення. Він спеціально приїхав на захист моєї кандидатської дисертації, сидів на засіданні Вченої ради, слухав, що говорять про сина. А потім у селі розказував. Пишався, звичайно...

Я. ЛІБРА.