Степан РУДАНСЬКИЙ

Ти не моя

Ти не моя, дівчино молодая!

І не мені краса твоя;

Віщує думонька смутная,

Що ти, дівчино, не моя!..

 

Ти не моя!.. І брови чорні

Милує інший, а не я,

І інший хтось тебе пригорне,

А ти, дівчино, не моя!..

 

Ти не моя! За личко гарне

Справляє хтось колодія…

Мої ж літа проходять марне,

Бо ти, дівчино, не моя!..

 

Ти не моя, голубко сива!..

Щаслива доленька твоя,

Моя же доля нещаслива,

Бо ти, дівчино, не моя!..

 

Ти не моя! Но що ж я маю?

Чим похвалюсь тобі і я?

Хіба лиш тим, що тя кохаю;

Но ти, дівчино, не моя!..

 

Іван ФРАНКО

Жіноче серце! Чи ти лід студений,

Чи запашний, чудовий цвіт весни?

Чи світло місяця? Огонь страшенний,

Що нищить все? Чи ти, як тихі сни

 

 

Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?

В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?

В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!

 

Ти океан: маниш і потопляєш;

Ти рай, добутий за ціну оков.

Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

1875

 

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько − колюче терня?

 

Чом твої устонька − тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

 

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?

 

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

 

І чом твій усміх − для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

 

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

 

Тебе кидаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Павло Грабовський

 

Він ходив сумний, як нічка:

Все вона не йшла з ума;

Нею марив, їй у вічка

Приглядався крадькома.

 

Позирав щораз в віконце,

Чи не трапиться вона −

Його щастя, його сонце,

Його зіронька ясна.

 

Все б на неї видивлявся

Та балакав без кінця,

А зустрілись − мов затявся,

Не відшукував слівця.

 

Потім знов тинявсь маною.

Чи не вбачить крадькома;

Плакав нишком, жив одною,

Не міг викинуть з ума.

 

Мусій КОНОНЕНКО
Порада

 

Коли жінку ти кохаєш

І бажаєш, щоб вона

Душу в душу заховала,

Щоб була душа одна,

То свою любов гарячу

По краплині їй давай,

І ніколи з рук могутніх

Жінки ти не випускай.

Трудно, братіку, сказати,

Що миліше для жінок:

Чи твої безкраї ласки,

Чи суворості вінок?

Ласки жінці – квітка гарна,

Влада – квітки аромат:

Жінку ти люби як душу,

Та не кидай строгих чат!

 

Леся УКРАЇНКА

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

 

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.

 

Олександр ОЛЕСЬ

Люблю. Без пам’яті люблю…

Хай, може, більше проклинаю.

Я знаю − сам себе гублю,

Але не можу і кохаю…

 

Хто ти? Ти квітка без краси,

Ти літній ранок без проміння,

Ти в щасті жити не даси

З душею, повною каміння.

 

І все ж люблю! За що люблю,

І сам не бачу і не знаю…

Я знаю − сам себе гублю,

Але не можу і кохаю.

4 листопада 1917 р.

 

Ти смутна − і я сумую,

Ти весела − я сміюсь,

І співаю, і жартую,

І нічого не боюсь.

 

Ти, як сонце! Сонце гляне,

Кине усміхи землі, −

І розвіялись тумани,

Зникли зморшки на чолі.

1909

 

Я закоханий... Люблю!

Не признаюся нікому...

Навіть місяцю ясному,

Тільки, може... солов’ю.

 

І сказав... А солов’ї

Вітру, хмарам розказали.

І тепер думки мої

Вся земля і небо взнали.

1918

 

Максим Рильський

Тобі одній, намріяна царівно,

Тобі одній дзвенять мої пісні,

Тобі одній в моєму храмі дивно

Пливуть молитви і горять огні.

 

Моє життя веде мене нерівно:

То на вершини, то в яри страшні,

Та скрізь душа співає переливно

Про очі безтілесні і ясні.

 

У городі, де грають струни п'яні,

Де вічний шум, де вічна суєта,

Я згадую слова твої неждані.

 

І серед поля, на яснім світанні,

Коли ще сном охоплені жита −

Душа тебе, тебе одну віта.

 

 

Олена Теліга
ЛІТО

Топчуть ноги радісно і струнко

Сонні трави на вузькій межі.

В день такий віддатись поцілункам!

В день такий цілим натхненням жить!

П'яним сонцем тіло налилося,

Тане й гнеться в ньому, мов свіча,−

І тремтить схвильоване колосся,

Прихилившись до мого плеча.

В сотах мозку золотом прозорим

Мед думок розтоплених лежить,

А душа вклоняється просторам

І землі за світлу радість − жить!

І за те, що стільки уст палило

І тягло мене вогнем спокус,

І за те, що замінить несила −

Ні на що − твоїх єдиних уст!