Валерія ТРУСОВА: «Один у науці не воїн»

ВІД РЕДАКЦІЇ. Ми обіцяли ВАМ зустріч із доктором фізико-математичних наук, старшим науковим співробітником, доцентом кафедри ядерної та медичної фізики Валерією Михайлівною ТРУСОВОЮ. Вона стала переможцем XVІII Обласного конкурсу «Вища школа Харківщини - кращі імена» в номінації «Молодий науковець». А ще їй присуджено премію Президента України для молодих вчених за роботу «Мембранні механізми нуклеації та токсичної дії білкових агрегатів, пов'язаних із розвитком конформаційних захворювань».

Валерія Михайлівна ТРУСОВА випускниця нашого університету. Студенткою отримувала стипендії фондів І. Є. Тарапова та Ю. А. Сапронова, неодноразово здобувала гранти  Європейських та Американських організацій для участі у міжнародних конференціях. У 2006 - закінчила аспірантуру, в 2007 - нагороджена стипендією Б.І. Вєркіна в галузі біофізики у номінації «Надія Харкова». У 2008 - успішно захистила кандидатську дисертацію. У 2009 - отримала грант від Президента України для молодих вчених. Наразі є керівником проекту для молодих вчених від Міністерства освіти та науки. Валерія Михайлівна 11 років працює на фізико-технічному факультеті, де викладає спеціальні предмети для студентів відділення «Медична фізика», зокрема такі дисципліни як медична та біологічна фізика, фізика біомембран, комп’ютерне моделювання у біології та медицині. На своєму рахунку має понад сотню наукових праць, багато з яких надруковано в зарубіжних виданнях («WebofScience», «Scopus»).  У  році старому доц. В. М. ТРУСОВА захистила докторську дисертацію і стала  переможцем обласного конкурсу «Вища школа - кращі імена» в номінації «Молодий науковець» та отримала премію Президента України.

- Валеріє Михайлівно, як і коли наука увійшла у Ваше життя?

- Я не випадкова персона в науці. Потяг до неї сформувався ще в шкільні роки, коли я брала активну участь в діяльності МАН. Мене цікавить дослідницька робота, власне проведення досліджень, подальший аналіз, інтерпретація даних, узагальнення. З третього курсу писала курсову роботу під науковим керівництвом Галини Петрівни ГОРБЕНКО. Моя зацікавленість зросла, а гарні результати живили енергією.

- У яких напрямках працюєте?

- Я займаюся молекулярною біофізикою. Це цікава наука на стикові фізики та біології, що вивчає фізичні аспекти діяльності нашого організму. Досліджуємо проблему білок-ліпідних взаємодій, зокрема патологічну агрегацію білків, яка призводить до розвитку так званих конформаційних хвороб (хвороба Альцгеймера, Паркінсона). Ми намагаємось дослідити молекулярні механізми розвитку цих захворювань.

- Нагороди 2016-го  були очікуваними для Вас?

- Перемога у конкурсі «Вища школа - кращі імена» була зовсім неочікуваною. Для участі потрібно було подати ряд паперів. Далі комісія у Департаменті освіти Харківської області обирала переможців. Що стосується премії Президента, то, як сказала Г. П. ГОРБЕНКО: «Це потрібно зробити для себе». Але ж скільки треба документів підписати! Зібрати «Том 1», «Том 2» (так і називаються!) - по 250 аркушів кожний. Моїх внутрішніх ресурсів не вистачало на все це. Але з допомогою Галини Петрівни усе стало можливим. Вагомими в отриманні премії стали листи підтримки моїх наукових здобутків видатними вченими з Києва, Харкова, а також з інших країн - Білорусі, Латвії, Фінляндії, Словенії, Франції. Визнання роботи не тільки нами, а й іншими науковцями, дуже важливе.

- Як оцінюєте премію Президента України для молодих вчених?

- Це оцінка певного етапу наукової діяльності мене як науковця й нашої команди. Цикл наукових праць за 11 років, які розглянув Комітет з державних премій України, досліджує єдине питання - проблему патологічної агрегації білків, яка пов’язана з конформаційними захворюваннями. Поки що ми працюємо на преклінічному рівні, але  сподіваємося, що медичні фахівці застосовуватимуть наші результати. Завдяки проведеним дослідженням, виявлення діагнозів цих захворювань стає швидшим.

- А перемога у конкурсі «Вища школа Харківщини - кращі імена»?

- Насамперед, усі перемоги не є особисто моїми. Самотужки працювати важко, як один в полі не воїн, так само й в науці. Спочатку в команді відбувається розподіл ряду робіт, а потім усі разом збираємо результати та аналізуємо. Крім того, команда -  це постійна підтримка. Наприклад, найпростіше, ти захворів. Але запускати експеримент не можна, а кожна наукова стаття - щонайменше півроку праці. Тому це чудово, коли тобі на підмогу може прийти інший член команди, і навпаки. Науковий шлях - нелегкий, та й фінансування науки не дуже надихає. Тому важлива єдність команди, ентузіазм і єдиний вектор роботи. Я щаслива, що є вихованцем наукової школи Галини Петрівни ГОРБЕНКО, одного з найталановитіших учених сьогодення. Якби не вона, то не впевнена, що мій шлях був би таким успішним. Науковцю має бути притаманна така якість як наполегливість. Надсилаєш до видання статтю, чекаєш відповіді, а через 2-4 місяці отримуєш відмову. Багато хто опускає руки. А Галина Петрівна завжди казала: «До побачення тут - вітаємо там». Слід  боротися, йти до кінця. Ти зробив все, що міг, тому результат обов’язково буде.

- Якими ще досягненнями пишаєтеся?

- Моє найголовніше звання - це мама п’ятирічної доньки Марії. Мій день сьогодні, наприклад, складається наполовину з науки, а наполовину з дитячих пісень, передноворічних віршів, пошуку карнавального костюму…

- Складно поєднувати родину та наукову діяльність?

- Досить складно, але цікаво. Бачу, що Маша росте допитливою, винахідливою. Поки що на це дивлюсь з посмішкою, але хто знає... Я вже бачу якісь задатки до науки. Моє захоплення наукою родина підтримує, вірить у мої сили. На роботі ж моя підтримка, практична й моральна, - наша команда. Атмосфера -  неймовірно важливий аспект. Коли іноді треба прийти на роботу з донькою, мої колеги завжди розуміють мене, підтримують та грають з нею.

- Над чим плануєте працювати надалі?

- Продовжуємо займатися цією проблематикою. Хотілося б розширити прикладні аспекти, можливо, провести дослідження спільно з медичними закладами.

Розмовляла Т. ЄРОШКІНА.