З кого «робити» життя

«Університет в серці чи серце в університеті…» - Міліца Сергіївна ЛАПІНА

ВІД РЕДАКЦІЇ. Вона - невід’ємна від університету. Доля навіть її  90-річний ювілей близесенько до ювілею рідної газети і дня заснування УНІВЕРСИТЕТУ поставила… Цю замітку ювілярці писали десятки людей в університеті: обожнювана нею ЦНБ в особах директора ЦНБ І. К. Журавльової і провідного бібліографа  Н. М. Березюк; істориків, де на історичному вона десятки років читала улюблену таки ж латинь; філологи, які і сьогодні схиляють голови перед її ерудицією та інтелектом, енциклопедичними знаннями; нинішнє покоління молодої «порослі» журналістів, яке знає, що найсуворішим читачем їх «опусів» буде вона - ветеран університету і найповажніший читач і кореспондент найкращої в світі газети… Міліца Сергіївна ЛАПІНА, вихованка класичного відділення ХДУ,  доцент філфаку, викладач латини.

…Вересень 1944 р. - перша студентська осінь першокурсниці, золотої медалістки школи в Барнаулі, де вона в евакуації пристрасно чекала повернення до рідного Харкова, звільненого у серпні 43-го від німецько-фашистських загарбників… Харків лежав в руїнах, майдан Дзержинського (нині Свободи) зіяла понівеченими Держпромом і Будинком Проектів (нині головний корпус Каразінського). Факультети були розкидані по всьому місту. Філологи навчалися на Мироносицькій. Голод, холод і темрява: одна 25-вольтна лампочка на велику аудиторію. Писали на шматках газети. На перший курс університету були зараховані 700 осіб, здебільшого дівчатка. А вже наприкінці навчального року студентів на денному відділенні навчалося 1600, серед них учасники бойових дій, що прийшли на студентські лави тяжко покаліченими, після лікування у госпіталях. Працювали 8 факультетів, 56 кафедр і 58 лабораторій. А успішність студентів у воєнні роки наближалася до 100%... У жовтні 1944 був влаштований в університеті відділ постачання, де за картковою системою викладачі та студенти могли понад норму придбати овочі та інші продукти. А 1 січня 44-го запрацювала університетська їдальня, де одноразове харчування одержували ВСІ студенти і викладачі, а інваліди - дворазове. «Деканом філфаку був доц. П.А.Рева. Секретарем партбюро - М. Ю. Епштейн. 15 студентів класичного відділення були особливим набором: в основному довоєнний набір, учасники Великої Вітчизняної, дорослі люди, що пройшли горнило страшної війни і залишилися живими, - розповідає Міліца Сергіївна. - На заняття я ходила повз зруйнований Держпром, де жили мавпочки із харківського зоопарку, які у цих розвалинах пережили війну і окупацію. Куратором курсу була світлої пам’яті розумниця і красуня Фріда Йосипівна Луцька, трішки старша за своїх підшефних. Студенти після занять розбирали руїни, відбудовували приміщення, ремонтували меблі, встановлювали в приміщеннях «буржуйки» для опалення. Вибиті вікна закривали дошками, залишаючи невеличкі віконця для світла. Такими були перші повоєнні роки моєї студентської юності.

…І Фріда ж принесла газету «За більшовицькі кадри», де була надрукована моя публікація «Чорний квадрат» - про темряву у коридорах… А ще я була редактором стінгазети «Логос». Ми жили,  навчалися, працювали! І вписали незабутню сторінку в історію альма матер. Я низько схиляю голову перед нашою історією, перед поколіннями університетчиків, які все зробили для відродження могутнього і прекрасного Харківського університету», - звучить розповідь ювілярки.

- А потім була сторінка улюбленої аспіранти академіка Булаховського. Були лекції, заняття, позааудиторна робота, громадська робота. Захист дисертації. Доленосною і щасливою у її житті стала зустріч зі студентом економічного факультету Миколою Сімейкіним. Фронтовик-красень, сумлінний і працьовитий, активний учасник університетського громадського життя підкорив серце Міліци Лапіної. Створилася університетська родина, якій судилося пройти великий, щасливий, насичений творчою працею шлях. А яких прекрасних дітей - Наталю та Андрія вони виховали… І онука Олексія - кандидата наук.  Першокурсницею у 1944 р. М. Лапіна переступила поріг Центральної наукової бібліотеки, яка стала частинкою її душі. У  період підготовки до 200-річчя Харківського університету опубліковані численні роботи про вчених університету: О. О. Потебня, Д. І. Каченовський, Л. Л. Гіршман, Д. І. Багалій, І. М. Буланкін і багато ін. Особливе місце у її статтях належить засновнику університету Василю Назаровичу Каразіну. Вінцем розробки персоналії В. Н. Каразіна стала монографія М. С. Лапіної «Обретение новой родины (из жизни рода Караджи - Каразиных» 2008)».  Визнанням любові до університету, гімном вдячності своїм вчителям став збірник кращих статей і спогадів Міліци Сергіївни «Университет в моей жизни» (2010). 130 наукових публікацій.  Вона стала Вчителем з великої літери.

У кожній сфері професійної діяльності є люди, котрі своїми ідеями, завзяттям, наснагою надають справі свого життя особливого звучання і неповторного змісту. Саме до таких людей належить наш ювіляр.