Басейн у Каразінському: від легенди до справжньої історії

ВІД РЕДАКЦІЇ. Продовжуємо рубрику «Від власного кореспондента» про легенди нашого університету. Цього разу тему запропонували наші читачі, яких зацікавили «мінусові» поверхи та підземні ходи. За їхніми словами, 50 років тому у підвалі університету знаходився гребний басейн. Нам вдалося знайти людей, які змогли розповісти нам про це декілька «цікавинок».

Отож басейн - це унікальна спортивна споруда. Він був розташований у головному корпусі ХНУ під музеєм археології. Завідуючий кафедрою фізкультури та спорту Володимир Олександрович ТЕМЧЕНКО стверджує, що бачив на власні очі цей басейн, будучи ще студентом.

Випускник фізичного факультету Іван Федорович ОМЕЛЯНЕНКО (нині доцент кафедри фізики Харківського університету будівництва та архітектури) має перший розряд з греблі. У 1963-1966 роках, навчаючись в аспірантурі, Іван Федорович на платній основі проводив тренування спортсменів, які займалися греблею в осінні-зимові-весняні холодні дні в басейні Харківського університету. За його словами, басейн мав близько восьми метрів завдовжки, в якому знаходилась справжня байдарка.

Детальніше про байдарки розповів нам старший викладач кафедри фізичного виховання та спорту, майстер спорту СРСР з гребного слалому, Петро Кузьмич ДЕСНЕНКО:

- До університету я прийшов 1975 року працювати на посаді тренера з гребного слалому. Глибина басейну сягала близько півтора метра. Побудував його тодішній завідуючий кафедрою фізкультури - Віктор Миколайович ГАВРІЛОВ. Сам же басейн був призначений для постановки техніки веслування на байдарках.

- Наскільки затребуваний був гребний басейн серед студентів?

- Не можу назвати точну кількість, та, якщо вважати той факт, що для участі у змаганнях я висував по байдарці, каное і це вже 22 студенти, не рахуючи ще три човни по слалому. Причому обирав я найкращих студентів, тобто бажаючих займатися у басейні було достатньо. Тренувались, гребли, опановували техніку ескімоського перевороту (найбільш безпечний спосіб повернути у попереднє положення перекинутий човен, за допомогою стегон або опори на весло), а вже у лютому більш підготовлені студенти «ставали» на воду. Постійно брали участь у змаганнях: одного разу збірна університету виграла чемпіонат з СРСР.

За словами Петра Кузьмича, тренування відбувались й на горній воді. Разом зі студентами їздили на змагання до Карпат чи до Кавказу. Завдяки університетському басейну, студенти мали змогу тренуватись й взимку - проходити спеціальну фізичну підготовку та виїжджати до с. Есхар (Чугуївський район Харківської області), перебуваючи там з січня до березня місяця. «Ми часто там тренувались, проходили відбіркові змагання. Були у мене й майстри спорту. Наприклад, Микола МАЛІКОВ - випускник радіофізичного факультету, Олександр ФЕДОРОВ та інші. Бувало, що для тренувань я забирав цих хлопців навіть з воєнних зборів. Зазвичай сезон змагань починався у травні. Саме цього місяця у Карпатах проходили змагання із слалому на кубок України», - зазначає Петро Кузьмич.

На жаль, за деякий час встановили обчислювальну машину і гребний басейн припинив своє існування. Сталося це близько 1980 року. Тож час функціонування єдиного університетського басейну всього 15 років.

До речі, в бібліотеці стверджують, що літератури, в якій би зазначалося про гребний басейн, немає. Тому й приходиться збирати інформацію з перших уст. Незабаром чекайте на нові історії та легенди, адже наш університет - окремий всесвіт, в якому криється ще багато містики й не тільки…

О. АЛІНКА.