Доц. М. І. ФІЛОН: «Жити треба так, щоб не мучило сумління»

ВІД РЕДАКЦІЇ. Ювіляр, завідувач кафедри української мови, доц. М. І. ФІЛОН. Говоримо про плани, життєві пріоритети. На столі − кілька наукових вісників, словники синонімів та фразеологізмів. На підвіконні − горщики з кімнатними квітами, а за вікном − харківський зоопарк. Мовознавець ділиться спогадами про те, як сорок років тому, після служби в армії, прийшов на підготовче відділення філологічного факультету. Заняття проходили в аудиторії, де нині знаходиться  кабінет Миколи Івановича…

− Філологія − галузь, у якій поєднується і творче, і наукове. Що вплинуло на Ваш професійний вибір і ким би Ви працювали, якби не обрали українську мову?

− Я відчував потяг саме до  гуманітарних галузей науки. Альтернативою могла б стати археологія, адже з дитинства страшенно люблю історію, давнину.

− То вітаю Вас із відкриттям нової виставкової зали Музею археології! А як складалося Ваше студентське життя?

− Не скажу, що навчатися було легко, але за роки студентства я не мав жодної «четвірки», отримував стипендію імені Горького. Брав активну участь у науковому житті, їздив на численні студентські наукові конференції (пам’ятаю, як в Ужгород довелося летіти літаком). Потім вступив до аспірантури, яку закінчив у 1985-ому році. Відтоді працюю на кафедрі української мови.  Тематика моїх наукових інтересів дуже широка. Сфера основної зацікавленості − міфологія, фольклор, реконструкція міфологічної картини світу українця, виявлення питомого генетичного ядра міфологічних текстів. Мої роботи також стосуються відносно нового напряму мовознавства − соціопсихолінгвістики. Із нещодавніх праць − дослідження асоціативного поля слів «мати» та «батько» у  свідомості дитини молодшого та середнього шкільного віку.

− А з чим Ви асоціюєте слово «матір»?

− Це не можна назвати асоціацією, це відчуття: щось глибинне, тепле, кровне та близьке. Проникаюче в душу й серце. (Після цих слів Микола Іванович дістає записник і дає мені прочитати зворушливого вірша, якого він присвятив своїй 90-річній матері). Найближчим часом планую видати об’ємну монографію, для написання якої я відійшов від сфери міфології. Усвідомлюючи усі ризики, почав писати про Шевченка. Йому присвятили багато праць, а присвятять ще більше (тільки останнім часом вийшло близько 20 монографій). Мій головний інтерес − збагнути, чому Шевченко є пророком. Здавалося б, це очевидне питання, але насправді постать пророка визначається не лише тим, що він передбачає майбутнє, а культурними та ідеологічними функціями у житті суспільства, які пов’язані з консолідацією та пробудженням нації, поверненням її до власних витоків.

− Що головне для Вас як завідувача кафедри та заступника декана з наукової роботи?

− Я хочу залишити завідування кафедрою знаючи, що я зробив усе для оновлення кадрового складу, підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, успішної роботи аспірантури при кафедрі, публікації монографій, підручників, посібників. Я мрію, щоб наша кафедра і надалі зберігала свої найкращі традиції, такі як демократичність, наукова активність. У нас працюють талановиті викладачі. Підготувала монографію на основі кандидатської дисертації Катерина Володимирівна Коротич, нещодавно видав цікаву працю Руслан Леонідович Сердега. На засіданні кафедри ми обговорили й рекомендували до захисту кандидатську дисертацію нашої співробітниці Софії Григорівни Бутко, яка закінчила університет три роки тому. Юлія Олегівна Гарюнова, Оксана Володимирівна Ляхова  − молоді талановиті викладачі, які нещодавно захистили дисертації. Наступного року у планах кафедри обговорення кандидатської дисертації Оксани Модестівни Гурової. Активно працює над докторською дисертацією Роман Анатолійович Трифонов. Щороку наш факультет проводить цікаві та об’ємні наукові конференції, збільшується кількість публікацій у виданнях Німеччини, країн Прибалтики, Польщі (у грудні вийшла наша з Тетяною Анатоліївною Шеховцовою спільна стаття, присвячена поемі Шевченка «Слепая»), у Словаччині (вийшла моя робота, також присвячена творчості Шевченка).

Ще один пріоритет − спадкоємність традицій, адже у кожної з кафедр свої особливості, що визначається не лише добором людей, які на ній працюють, а й  науковими інтересами, вподобаннями. Це виявляється і у глибокій зацікавленості  студентською науковою роботою. Одним із пріоритетів  моєї роботи є підготовка студентів до конкурсів імені Шевченка, імені Яцика (минулого року серед переможців Всеукраїнського етапу були Ірина Панічик та Оксана Підопригора).

− А якби подарували Вам  двадцять п’яту годину в добі, на що б ви її витратили?

− У мене вдома − гори наукової літератури із лінгвістики, соціолінгвістики, філософії, релігієзнавства. А коли з’явився комп’ютер, Інтернет, то я побачив величезну кількість дуже важливої, дуже потрібної інформації, яку треба знати, але неможливо осягнути повністю. Мені катастрофічно не вистачає часу прочитати у повному обсязі цілий ряд книжок: і наукових, і художніх. Тому, якщо чесно, однієї години було б мало, краще хоча б  дві.

−  Миколо Івановичу, озвучте надихаючу фразу вашого життя.

− Останні 25 років це слова Шевченка: «Борітеся − поборете». Осмислення нашого життя (приватного, громадського) наштовхує на думку, що зараз майже не звучить одне з центральних понять − поняття совість. Якщо людину не мучить совість, тоді все гаразд у її житті. Я переконаний: треба жити так, щоб не мучило сумління.

Розмовляла Ольга ЯКОВЧЕНКО.