Незагоєні рани…

Друк

Скажу вам чесно – ніколи не думала, що маю під руками стільки неоціненного багатства – інформації про слід війни в сім’ї Борисенків…
Війна – рідна сестра смерті. Її шрам – відкрита рана. Рід мій походить від запорізького козака Борисенка. Після зруйнування Січі він оселився в Дмитрівці. Тут і народився мій прадід Іван Борисенко, дідусі Василь та Петро Борисенки. Петрусь у 41-му ще був малим, а Іван відважно захищав Батьківщину. Тато мені розповів, як одного разу осколок потрапив Іванові у скроню. Від смерті його врятувала шкіряна шапка, яка спрацювала як каска. Але друбні осколки мучили його до кінця життя.
Син Івана – Василь служив десантником у Прибалтиці, а оселився постійно у Білій Церкві. Відбудовував місто. Він любив малювати і його картини і досі прикрашають громадські місці в Білій Церкві. Я ніколи не зустрічалася із Василем Івановичем, але читаючи його листи відчуваю: ріднішої людини годі і пошукати… Ордени Великої Вітчизняної війни прикрашали груди Василя Івановича. Низький уклін живим і світла пам’ять полеглим ветеранам.


В. БОРИСЕНКО, першокурсниця відділення журналістики.