Спогади про 45-й...

Друк

Доц. М. І. БІЛЕЦЬКИЙ, заступник декана з навчальної роботи радіофізичного факультету, народився 27 серпня 1945 року в евакуації в Уфі. За три роки, у 1948 р. разом з батьками повертається додому у Куп’янськ. Зима, суворий холод: «Чомусь дуже добре пам’ятаю зиму: мороз схожий на спалахи, якщо дивитись крізь світло. Батьки мене закутали й везли кудись на санчатах…»
Післявоєнні роки – страшні роки розрухи. На вулицях скрізь інваліди, на колясочках, на тачках; люди самі собі майстрували костилі з того, що було. Куди не подивись, хтось без руки чи без ноги, а в кого й обох кінцівок нема. Біля доріг сиділи молоді солдатики з нагородами на грудях й просили подати копієчку, їжу. Люди залишились без рідних, без підтримки, без грошей і роботи.
«Шкільні роки були для нас відкриттям, – розповідає Микола Іванович. - Стільки цікавого і нового, і що найголовніше – нам подобалося вчитись!» У школі були цікаві дисципліни, досвідчені викладачі, яких ми із захопленням слухали. Але тоді було багато сиріт, учнів з дитячих будинків. Деяких знаходили батьки. Також в одному класі могли сидіти школярі різного віку, бо через війну, навчання їх було перерване.
З найсвітліших спогадів про ті роки Микола Іванович розповів про цукерки-подушечки з какао зовні. А коли з’явились шоколадні «Волго-Дон», то вже наступило справжнє дитяче щастя.
Про День Перемоги Микола Іванович каже:«Цей день робить нас, народжених у 1945 році, особливими. Звичайна людина, а у скрутному становищі згадаєш про свою відмінність – і одразу стає легше й світліше. І настрій підіймається, і натхнення приходить. У мене ще й дочка народилась 9 травня. Так що в нас подвійне свято».


М. ПЕТРОВА.