Від нашого власного кореспондента

Друк

Хочете —  вірте… Каразінські легенди. Ми кращі за Хогвартс!

ВІД РЕДАКЦІЇ. Читачам «Харківського університету» давно припала до душі наша рубрика  «Від власного кореспонденти» про незвичне, цікаве, захоплююче, що побачив, почув, помітив:  і репортаж із садиби сера Ісаака Ньютона, із осіннього Ботсаду альма матер, про народжене у Харківському дельфінаріїї дельфінятко Гермеса, і про пропозицію подовження життя старих книг, альбіносика Сніжка… Сьогодні —  про легенди Каразінського, таємничі підземні ходи та привиди…

За спонтанним опитуванням двісті тридцять каразінців чули про підземні поверхи, привидів з картин та таємні лабіринти. Для інших чотирьохсот чотирьох розповідаємо про байки, що ходять поміж студентів кілька десятиліть. Щоб дізнатися, що з місцевого фольклору має підтвердження, а що так і залишиться переказом, ми сходили до Музею історії університету, поспілкувалися із міфологом та спелестологом (людина, яка вивчає покинуті штучні підземні споруди, такі як штольні, катакомби і т. п.).

«Мінусові» поверхи та підземні ходи

Першою спробою знайти достовірну інформацію став похід до Музею історії університету. Але працівники не змогли вдовольнити нашу цікавість і дали однозначну відповідь: «Легенди не збираємо, цікавимося не студентським фольклором, а документальними джерелами». Але ми не падаємо духом і звертаємося до викладачів та експертів. Уперше про «мінусові» поверхи Харківського університету заговорили в 90-ті роки, коли будівля Головного корпусу була в аварійному стані. Тоді висловили думку про те, що ремонту потребує не тільки споруда, а й підвальні частини, які потерпали через надмірну вологість, а подекуди й воду. Можна почути теорії про те, що підвал Головного корпусу вглиб сягає 14 поверхів. Однак це малоймовірно, адже таке будівництво невиправдане і з погляду ресурсів, і з точки зору функціональності. Достеменно відомо, що є два підземні поверхи, нижче — комунікації та бомбосховище, побудоване у 30-ті роки ХХ століття. Але не всі викладачі згодні з цим твердженням. Досить цікавими є спогади 78-річного доктора філософських наук, професора Івана Захаровича Цехмістро. У студентські роки він зустрічався з дівчиною, яка займалася греблею. Виявляється, в 60-ті в одному з підвалів нашого університету був басейн, де й тренувалися спортсмени. Пригадати, який саме то був поверх, Іван Захарович не може. Але точно не перший, а скоріш за все — другий, третій або ж четвертий. Проте уявіть собі, наскільки величезний був підвал, якщо в ньому вміщався цілий басейн!

Наступна історія не менш захоплююча. На лекції з міфології доктор філософських наук, професор Ярослав Білик розповів, як отримав «живе» підтвердження того, що сім «мінусових» поверхів дійсно існують. Його дідусь у післявоєнні роки був студентом університету і на власні очі бачив підвали, коли разом із друзями виносив звідти сміття. Тоді ж співробітники університету розповідали, що через спеціальний прохід з підвальних частин можна потрапити до Північного корпусу та Держпрому. Однак компанія сміливих студентів вирішила не ризикувати, бо підземний хід міг бути замінованим. І, напевно, після великого ремонту його просто заклали бетоном.

Детальніше про ходи говоримо з випускником історичного факультету, спелестологом Ігорем Денисенком. Він розповів, що існують дві легенди про підземні ходи (оговоримо одразу, що тунелів на власні очі дослідник не бачив). Згідно з першою, існує Т-подібний прохід, що поєднує входи Північного корпусу з Головним і п’ятим під’їздом Держпрому (який, до речі, якраз за спиною колишнього пам’ятника Леніну). Хід зробили в інтересах цивільної оборони після Другої світової війни. Тоді ж добудовували і центральну частину Північного корпусу. На думку Ігоря Денисенка, це красива, але неправдоподібна легенда, адже ніякої функції, важливої для громадянської оборони, така конструкція не несе. До того ж, коли будували «Kharkov Palace», ніщо не заважало робітникам прокладати труби навкіс від Головного корпусу до того місця, де зараз готель.

За другою легендою, тунелем поєднані ті ж будівлі, але форма ходу інакша — U-подібна. Головний корпус, за допомогою галереї під спуском Пасіонарії, поєднаний з Держпромом. Друга  ж галерея веде від дев’ятого під’їзду першого у СРСР хмарочоса до нашого Північного. Тобто, щоб потрапити з одного корпусу до іншого, треба пройти під Держпромом. Ігор Денисенко говорить, що подібна галерея дійсно є, але вона побудована не для пересування людей, а для прокладення комунікацій (кабелів, труб) між корпусами.

Наш Хогвартс: гноми, кобольди та привиди в університетських стінах

Письменник Андрій Валентинов (до речі, кандидат історичних наук, доцент) на Міжнародному фестивалі фантастики «Зоряний міст» сказав, що у такої будівлі, як університет, має бути своя міфологія. І дійсно, чим наш заклад гірший від того ж Хогвартса?

Мало хто з нас підозрює, що в університеті є стіни шириною в один, а то й в два метри. А в них — свої переходи і маленькі двері. Виявляється, можна дійти до самих труб, якщо ти, звісно, мініатюрна людина. Однак, якщо ви наважитеся на такий експеримент, пам’ятайте: там можуть жити маленькі гномики. Ніколи не чули позаду себе тупіт маленьких ніг?

Гноми зовсім нешкідливі, хоча час від часу можуть побешкетувати. Вони — антропоморфні істоти, які володіють чарами. До речі, з ними можна поспілкуватися.

А от кобольдів краще остерігатися: вони полюбляють ласувати людьми. Ці істоти можуть мешкати на тих самих «мінусових» поверхах нашого університету, бо сфера їхньої діяльності — корисні копалини. Чуєте стук із підвалу? Можливо, то хазяйнують кобольди. На жаль, ельфи до нас не забрели, але поряд з Харківським університетом є сад імені Шевченка. Тому, можливо, вони десь поряд. Розповіді про привидів поширюються між студентами з 90-их років. Як ви знаєте, у холі третього поверху висять портрети усіх колишніх ректорів університету.  І от, коли настає північ, із портретів виходять туманні фігури і ходять коридором. Тож опівночі краще триматися звідти подалі. Хоча, навіть без привидів вечірні закутки нашого університету навіюють різні думки.

У страху очі великі

Як відомо, частина Головного корпусу колись слугувала гуртожитком. Професор Ярослав Білик розповідає історію, яку почув від одного зі своїх викладачів:

— Я жив у одній кімнаті з афроамериканцем. Однієї ночі цей іноземець прокидається в холодному поті від жахливого сну: йому наснився крик гієни —  дуже погана прикмета. Після нічного чаювання хлопець трохи заспокоївся. Але тут зненацька почувся регіт ГІЄНИ! Після цього чорношкірий просто побілів. Але потім усі зрозуміли, що причина криків аж ніяк не потойбічна: звуки доносилися із зоопарку, що поруч з університетом.

Слухайте, можливо, так і народжуються легенди?

О.ЯКОВЧЕНКО, Ю.СЕМЕНЕНКО.