Ішли на подвиг партизани

ЧЕРНИША Василя Семеновича застала війна, коли він був студентом Сумського хіміко-технологічного технікуму. У квітні ж нинішньому Василю Семеновичу виповнюється 85 років – а він – на своєму бойовому посту у відділі кадрів університету.
-Коли розпочалася війна, - розповідає ветеран, - я проходив літню практику на цукровому комбінаті в селищі Носовка, як студент другого курсу хіміко-технологічного технікуму, це приблизно в ста кілометрах від Києва. На моїх очах німці почали бомбардувати Київ. А ми в цей час на полі разом із робітниками радгоспу прополювали висадки цукрового буряку, німці обстрілювали нас з літаків прямою наводкою. Кров, рани, смерть – це було надзвичайно страшно. І це було 22 червня 1941 року.
Його практика завершилася 30 червня і необхідно було повертатися додому в Сумську область, в цей час всі поїзди рухались на фронт, тож дістатися рідних місць було важко, але Василь добрався на ешелонах додому. Через військовий стан навчальний процес скоротили до січня. Та в серпні фашисти вже бомбардували Суми. І 30 серпня хлопчик перебирається додому до Лебедина. Тут на окупованій фашистами території він і стає свідком німецько-окупаційного режиму: бачив як люди голодали, мерзли, не скорялися і підкорялися, як німці змушували людей орати поля коровами, бачив, як сльози і зойки молоді, яку забирали до Німеччини...
- Двічі мене забирали до Німеччини і двічі я втікав, на третій раз при втечі опинився на станції Кам’янка Черкаської області і разом з іншими потрапив у серпені 1943 р. до партизанського загону «Холодний Яр». Можу сказати, чим відрізняються бойові дії партизанів та військових на фронті. Партизанські загони діяли в тилу ворога, нас називали «невидимим фронтом», адже воювали партизани переважно вночі. Нелегким було те бойове життя: мінували дороги, підривали німецькі ешелони, Особливо напружені дні були під час Курської битви 1943 року. Загалом наш загін підірвав 15-17 німецьких ешелонів. В радіусі 30 км партизани були господарями, ми допомагали жителям сіл, випускали забрану німцями худобу, повертали назад людям, роздавали хліб. Пам’ятаю той день, коли німці стягували свої сили в район Черкас-Чигирина. Ворог підійшов до нашого лісу зовсім близько. Нам дали завдання підірвати артилерійську батарею під лісом. Впродовж п’яти днів тривали бойові дії в «Холодному Яру». Фашистів було у декілька разів більше за нас, але наш загін залишився вистояв.
В ніч з 6 на 7 січня, під Різдво 1944 р., партизанський загін прорвав фронт та з’єднався з нашими фронтовими частинами, звільнивши 17 сіл, дійшов до селища Яблунівка і зупинився там в обороні. Далі Василь Семенович був призваний в діючу армію на службу. Саму Перемогу 9 Травня 1945-го він зустрів в місті Чугуєві, в 4-й Чернігівській учбовій танковій бригаді.
Військову кар»єру Василь Семенович завершив у званні підполковника, нагороджений орденом Вітчизняної війни, має медаль За бойові заслуги», орден «За мужність» та близько двох десятків інших нагород. Зі святом Великої Перемоги, шановний ветеране! З ювілеєм власним! Здоров»я і наснаги Вам!

В. ДЕНИСЕНКО, студентка.