Ректор − студентський кореспондент

ВІД РЕДАКЦІЇ. Продовжуємо серію публікацій до 200-річного ювілею університетської газети в 2016 р. − розповіді про студентських кореспондентів «Харківського університету». У всі часи це були громадянсько свідомі люди, справжні лідери колективів. Вони відзначалися професійною і соціальною небайдужістю до проблем університетського загалу. Сьогоднішня зустріч для Вас із незвичайним студентським кореспондентом  − ректором НУА (провідного вузу держави) професором  Катериною Вікторівною АСТАХОВОЮ:

Газета − це особливий, невідривний від Університету світ!

…Кінець 70-х років минулого століття − студентські роки Катерини Вікторівни АСТАХОВОЇ, нині доктора історичних наук, професора, ректора Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія». Перед інтерв’ю я кілька разів діставала з підшивок номери газети «Харківський університет», у яких опубліковано матеріали Катерини Вікторівни, тоді − просто Каті, студентки історичного факультету.У 1976-1981 роках вона часто писала не тільки про наукові, а і спортивні події університету (адже сама була частиною баскетбольної команди). А зустрілися ми у Народній українській академії − навчальному закладі, який у 2016 р. святкуватиме 25-річний ювілей.

Ведемо розмову у робочому кабінеті, за чашкою запашного чаю. Чим довше я спілкуюся з колишньою кореспонденткою, тим більше розумію сутність виразу «університетська людина».

Катерина Вікторівна росла у атмосфері любові до Харківського університету, адже тут навчалися і працювали її батьки − проректор Каразінського, учасник Великої Вітчизняної війни, доктор історичних наук, професор Віктор Іванович Астахов та доктор історичних наук, професор Валентина Іларіонівна Астахова. Обидва − серед тих, хто поклав багато сил на відбудову Каразінського в повоєнний період, тому Харківський університет завжди посідав особливе місце у ієрархії цінностей педагогічної династії Астахових. Про Alma mater − тільки найкраще, тільки з повагою та поклонінням, і це виявлялося навіть у дрібницях. За сімейними переказами, у будинку колишнього проректора з навчальної роботи ніколи не звучало приземлене слово «універ».

К.В.АСТАХОВА: «Університет для мене − це частина сім’ї, це той Всесвіт, у якому жила родина Астахових. Коли я вступила на історичний факультет, то отримала право долучитися до складових частин Alma mater. Серед них − і газета «Харківський університет», яку дуже  поважають у нашій родині. Можна сказати, що, працюючи кореспондентом газети, я не скільки долучалася до журналістики, стільки отримувала право доторкнутися до  важливої частини університетського життя».

Катерина Вікторівна з особливою повагою говорить про знакову фігуру головного редактора газети упродовж 30 років Лоли Моїсеївни Межової, про  той дивовижний професіоналізм, який був притаманний їй і всьому колективу «кращої в світі газети» (Л. М. Межовій, Т.В.Мигуліній, О. О. Нерух).

К.В.АСТАХОВА: «Я не можу назвати себе повноцінним членом редакційного колективу, який міг претендувати на спілкування «на рівних». Скоріше, була рада тому шансу поглянути знизу догори на людей з найвищим рівнем професіоналізму, долучитися до чогось важливого та великого. Переважно робила невеликі подієві матеріали, присвячені факультету, спортивному життю  (я і сама грала у баскетбольній команді університету), поїздці до будзагону (після першого курсу я ціле літо працювала провідником на залізниці). До газети також писали дві мої однокурсниці, з якими і досі дружимо − Алла та Ірина Кіценко. Газета − це особливий світ, і якби усі люди отримували можливість до нього торкнутися, культура відносин зі ЗМІ була б зовсім іншою».

Історичний факультет, на якому навчалася Катерина Вікторівна, посідає важливе місце в університеті, адже тут − особлива культура спілкування, яку і зараз підтримує колектив викладачів на чолі з деканом проф. С. І. Посоховим. Катерина Вікторівна зберегла тісний зв’язок з рідним університетом, факультетом, газетою.

К.В.АСТАХОВА: «Мені пощастило, адже студентські роки запалили всередині мене світло. Ми з однокурсниками навчалися у дивовижних людей, відчували себе потрібними університету, факультету, групі. В першу чергу, я вдячна своїм батькам − Віктору Івановичу та Валентині Іларіонівні. Для нашої родини  поважати університет, викладачів та студентів було так само природно, як дихати.

Мені пощастило працювати у тій групі, у якій вів не тільки лекційні, а й семінарські заняття Валерій Федерович Мещеряков, відомий учений-антикознавець. Його досвід був справжньою школою життя. Теплі спогади  залишила про себе викладач англійської мови Людмила Миколаївна Черняк. Вона навчала не лише іноземної, а і ставленню до людей, життя в цілому. Тамара Леонідівна Степаненко, яка викладала на теперішній кафедрі історії Росії, − непересічна жінка та науковець».

На моє прохання, сучасним кореспондентам газети Катерина Вікторівна дає одну пораду: любити наш унікальний, чудовий університет: «Якщо ти любиш Alma mater, то завжди знаходиш цікаві теми, вчишся писати грамотно. З цього почуття виростає висококласна газета. Я і зараз люблю Університет, бути його випускницею − це велика честь і відповідальність. Не хочу опускати планку рідного ВНЗ, тому з усіх сил стараюся, щоб про мене, його вихованку, говорили якомога краще.

Редакція − це невідривна частина університету, а тому − особлива частина мого життя».

О. ЯКОВЧЕНКО.