Через терни

Черговий ривок вперед!

ВІД РЕДАКЦІЇ. У м. Лін’яно (Італія) відбувся Міжнародний турнір серед спортсменів з обмеженими можливостями. Марина ЛИТОВЧЕНКО, третьокурсниця соціологічного факультету, майстер спорту міжнародного класу з настільного тенісу стала дворазовим бронзовим призером, посівши 3 місце в одиночних і командних змаганнях. Марина -  багаторазовий чемпіон України з настільного тенісу, бронзовий призер чемпіонату Європи та переможець багатьох міжнародних турнірів серед спортсменів з вадами опорно-рухового апарату. Наша зустріч - вам…

- Марино, що для тебе означає дана перемога?

-  Це черговий ривок вперед! Кожна перемога надає мені  впевненості в тому, що вся моя праця не даремна. Третє місце вказує на те, що є до чого прагнути, наявні певні результати, але їх треба покращувати. Це певна вказівка на помилки, над якими слід замислитись та їх усунути. Будь-яка поразка, якої я зазнала у цьому турнірі, більш точно вказала мені на чому треба закцентувати увагу та над чим працювати.

- Спорт у твоєму житті?

- На даному етапі - перше! Я бачу для себе можливість пов’язати своє майбутнє саме зі спортом. В мене є певні чітко поставлені цілі, до яких я не припиняю рухатись.

- Важко тренуватися?

- Тренування двічі на день. Графік перед турніром був насичений, дуже корисною виявилася «гра на рахунок». Відпрацювання певних елементів гри теж дуже важливе, але найголовнішим є вміння себе психологічно стримувати, не засмучуватися, якщо програєш під час матчу очко... Я навчилася краще себе контролювати, відпрацювала свої ігрові навички.

- Завдяки чому тобі вдається досягати  значних результатів?

- Завдяки своїй наполегливості, цілеспрямованості! Я дуже вдячна Олені Валеріївні Ковтун, моєму тренеру.

- Чим ти плануєш займатися після закінчення університету?

- Планую продовжувати займатися спортом. Звісно ж, хочу реалізувати отриману освіту. Так, я розумію, що мені буде важко поєднувати те й інше. Але робота соціолога мені підходить в тому плані, що не вимагає значних фізичних навантажень, а отже не обмежує мене.

- Як тобі живеться?

- Потреби людей із обмеженими можливостями  ніколи повністю не задовольнялися, а тепер, тим паче. Варто додати, що саме завдяки таким організаціям як Національна Асамблея інвалідів України під керівництвом Валерія Михайловича Сушкевича, інтереси людей з обмеженими можливостями відстоюються на державному рівні.  Особисто мені скаржитись ні на що! Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна надає можливість навчатися людям з обмеженими можливостями, не відчуваючи жодного побутового дискомфорту.  Мені пощастило й з сусідками по кімнаті в гуртожитку, де я мешкаю, із одногрупниками. Вони не дають мені відчувати себе не такою як інші. Ми такі ж які всі, і не потрібно акцентувати на цьому увагу. У нас ті ж самі почуття, емоції, життєві ситуації, ми так само радіємо та сумуємо. Не залишайтеся байдужими!

Л. ЩЕРБАК, наш спецкор.