Марина Вікторівна – «француженка»…

Марина Вікторівна КОЗЮЛІНА – учитель французької мови і моя улюблена вчителька. «Вона – талановитий педагог» - каже про неї завуч Надія Іванівна. Вона не просто вчить нас французькій, вона – справжня француженка» - говорять про неї школярі… У красивому елегантному костюмі, підтягнута і романтична заходить вона до кабінету французької мови, де я на неї чекаю із своїми журналістськими запитаннями.
- З 2003 вступила на факультет іноземних мов Каразінського університету. Закінчила кафедру французької філології, - розповідає мені мій кумир. - Отримала диплом магістра. Навчаю дітей. Люблю подорожувати. Першу подорож із друзями здійснили до Санкт-Петербурга. Дивовижне місто і дивовижні спогади про нього. Побувала у Страсбурзі, у Сент-Луїсі. А наприкінці 2008 р. потрапила до Парижа – міста моєї мрії. Все це стає мені у нагоді, коли навчаю французькій мові моїх школярів…

Ю. МОТРЕНКО.

Поклик душі

…Впевненою ходою до класу увійшла Іванова Раїса Прокопівна – вчителька зарубіжної літератури 93-ї школи. Підійшла до учительського столу, поклала на нього дві книжки… і залунав її голос:
«…Хай б’є годинник, ніч настає,
Минають дні, а я ще є…
Рука в руці, постіймо очі в очі…»
Так читати поезію може лише людина, закохана в свою справу, – літературу. Доленосну роль на долю вчительки відіграв Харківський університет, до якого вона вступила в 1967 році. Зараз вона з радістю пригадує студентські роки, капусники, свята і будні на російському відділенні філологічного факультету.
- Я і досі підтримую зв’язок зі своїми подругами з університету: Гарвард Ольгою та Марченко Галиною. Ольга – людина високої культури і великих знань. Все життя вона присвятила викладанню російської мови в школі, створенню авторських програм з проведення спецкурсів із стилістики та фонетики. Галина викладає в автодорожньому технікумі українську мову та зарубіжну літературу. У часи нашого навчання ми з величезною силою прагнули здобувати знання. Поезія срібного віку не вивчалася, тому ми шукали примірники Ахматової, Мандельштама, Єсеніна, збиралися і обговорювали теми віршів, стилі написання. Це захоплення нас об’єднувало. Література не була для нас предметом, вона була загадковим відкриттям таїнства життя.
- Чи пам’ятаєте Ви своїх викладачів?
- Я ніколи не забуду наших прекрасних викладачів: Вікторію Олексіївну Козьменко, Єфросинію Хоминівну Широкорад, Віру Павлівну Бєсєдіну, Маргариту Микитівну Піддубну.
Вчителькою ХСШ № 93. вона працює вже 30 років і випустила багато поколінь учнів. Спасибі їй за це.

С. ШКУРАЙ.

Мені пощастило

Не потрібно ходити світ за очі і шукати знакового педагога. Познайомтесь, будь ласка, - Рачкова Людмила Олексіївна, вчитель історії у моїй гімназії № 178 “Освіта”! Моя улюблена вчителька. Під час перерви між уроками із захопленням беру своє перше важливе інтерв’ю.
За хвилини пролітають роки життя. Переді мною моя майбутня вчителька-одинадцятикласниця, яка захоплюється історією і мріє пов’язати з нею своє життя. Ось вона вже студентка історичного факультету Харківського університету. Із задоволенням Людмила Олексіївна розповідає мені про своє студентство: про розкопки городища у Харківській області, посвячення в археологи після першого курсу, музейну практику у Львові і Одесі після другого курсу та практику у піонерському таборі...
На моє питання, чи є нагорода, якою вона особливо пишається, Людмила Олексіївна відповіла: “Звісно, це досягнення моїх синів. І молодший, і старший закінчили школу із золотими медалями. Особливо приємно, що молодший син Євген пішов моїми стопами: навчається на історичному альма матер, є головою профкому, старостою, вже має публікації. Я дуже пишаюсь цим”.
У Людмили Олексіївни є хобі – колекціонування книг з історії. Є у неї заповітна мрія: написати свій підручник з історії для старших класів і, навіть, вже має матеріали і накидки.
За які ж риси поважають учителя? Ми визначилися. По-перше, це вимогливість до знання матеріалу та обов’язковість і відповідальність у виконанні своїх вчительських обов’язків та обіцянок. По-друге, це чесність та щирість. По-третє, вміння під час уроку зняти напруженість і втому з учнів. Чому її учні так захоплюються уроками історії. Людмила Олексіївна про секрет її успіху каже: “Поважай учня, і він буде поважати тебе».
Життєвий девіз моєї вчительки: “Радіти, любити життя, йти вперед, не зупинятись на досягнутому, бути оптимістом!”

А. КРАСНОЖОН.

Унікальна людина

Наталя Леонідівна Лісовенко - один з кращих педагогів гімназії № 55. Вона закінчила університет імені В. Н. Каразіна у 1998 році. Вже з другого курсу почесно несла звання вчителя – працювала в школі.
- Вона унікальна людина! - Розповідає директор гімназії № 55 Дементьєва Ірина Павлівна - Різностороннє розвинена, працьовита – вона справжній вчитель. Такий, до якого прислухаються діти. Трохи сувора, справедлива, її хочеться слухати годинами. Я пишаюсь, що Наталя Леонідівна працює саме в цій школі. Її уроки завжди цікаві і продумані. Багато працює над собою, вона з тих людей, котрі завжди вдосконалюються, знаходяться у творчому пошуку нової літератури, історичних новинок, захоплено допомагає учням в манівських роботах, олімпіадах, заохочує дітей, щоб досягти найкращих результатів.

К. БАХМУТСЬКА.
Підборку підготували слухачі підкурсів «Творчий конкурс», майбутні абітурієнти.