Разом ми творча сила, а окремо, як показує практика, ніщо.
І.БУЛАНКІН.
Любіть наш університет! Завжди любіть наш університет!
В.АСТАХОВ.
у Харківському університеті почалася у 1945-му і тривала до останнього дня життя Івана Миколайовича - 31 жовтня 1960 р. Усе свідоме життя Івана Миколайовича було пов’язане з університетом: від студента до ректора, академіка. Університет був його життям. Університет дав йому крила. А він віддавав УНІВЕРСИТЕТУ весь свій талант, розум, наполегливість. Це з ім’ям нашого знакового РЕКТОРА пов’язано відновлення університету, його відбудова, перетворення у потужний науково-освітній центр. Лише одна споруда головного корпусу - висотна, прекрасна у всі часи, справжній Храм науки, що став символом Харкова - може бути нашим вічним вдячним визнанням величі і УНІВЕРСИТЕТУ, і його РЕКТОРА.
- Це епоха відлиги, епоха сподівань, громадського піднесення, оптимізму. Епоха фронтовиків на студентській лаві. Фронтовик Віктор Іванович АСТАХОВ зберігся у нашій пам’яті масштабністю задумів, жартом і енергією дій, людяністю, рішучістю, гармонійністю поєднання всього найкращого, що прищеплював Харківський університет своїм вихованцям. Він любив університет до останнього подиху і засуджував тих, хто смів навіть назвати альма матер «універ»… Університет став його долею, його вдачею. Люди і стіни пам’ятають свого ПРОРЕКТОРА - фронтовика, орденоносця, Світлої пам’яті людину.