Краю мій, моя ти батьківщина...

Грудочка любимої землі

У скриньці багатств моєї душі, поруч із повагою до батьків, вдячністю друзям за тепло, а долі ― за щастя жити, є одне незамінне ― любов до отчого краю. Бо народилася я у перлині Слобожанщини ― селищі Нова Водолага.

Босоніж іду соковитим літнім лугом. Про що шепоче ця земля, яка її історія? Синьою гадюкою в’ється через усе життя селища річка Водолажка, що в перекладі з тюркської означає «господар чистої води».

***
З історії

Слобожанщина. Дике Поле. Далекий 1675 рік. На березі річки бесіду ведуть двоє вершників.

― Друже, щоб ти не казав, а вода у цій місцевості якась особлива: і не солодка, і не гірка ― справжня, один ковток тамує цілодобову спрагу. Лише поглянь, ― кидає монету у русло, ― лише поглянь, як грає сріблом.

― Полковнику, чи не накажете набрати в дорогу такої води, ― запитує інший.

― Ні! Не варто!.. Краще збудуємо тут фортецю! Та таку славну, щоб аж дух захоплювало! Валом її обнесемо, а всередині церква, і щороку на Пасху й Покрову ярмарок, ― так казав гарячої літньої днини полковник харківський, стольник російської армії Григорій Донець.

Саме цю подію вважають датою заснування слободи.

***

Що сьогодні Нова Водолага? Чи не та слобода, яку так поетично оспівував у своїх творах Г. Квітка-Основ’яненко? Чи не тут колись були найкращі гончарі, винокури, бондарі Слобожанщини? Чи не через це поселення проходив славнозвісний Муравський шлях? Дійсно, все це про Водолагу.

***
Селище у постатях

Історію пишуть люди, пишуть власними вчинками. Кожен нововодолажчанин трудолюбивий, активний та енергійний громадянин, відданий патріот своєї держави, та хочеться розповісти про кількох особливих людей, які прославили наш край не лише в Україні, а й за її кордонами.

***

Роман «Собор» Олеся Гончара присвячений неперевершеному витвору мистецтва ― Троїцькому храму (колишнє козацьке містечко Новоселиця, нині — Новомосковськ Дніпропетровської області). Оригінальна пам’ятка збудована з дерева, без використання жодного цвяха, її тризаломні верхи сягають 45 метрів. Собор звів майстер із Нової Водолаги Яким Погрібняк у 1773–1781 рр. на замовлення старшин і всього козацького товариства Запорозької Січі.

***

Мардус Оксана Григорівна ― нововодолазька скрижаля. В минулому випускниця ХНУ ім. Каразіна україномовного відділення, сьогодні ж ― поетеса, член Національної Спілки письменників України, вчитель-філолог, переможниця численних конкурсів та фестивалей. Однією з останніх заслуг письменниці є здобуття премії ім. Олександра Олеся в галузі літератури за кращий літературний твір, написаний українською мовою ― збірку віршів «Біла осінь» (нагородження відбулося 22 березня 2011 року у Палаці студентів Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого).

***

З чого починається любов до отчого краю? Зі знання і усвідомлення своєї історії, адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього. На теренах Нової Водолаги вже близько 20 років існує Народний зразковий фольклорно-етнографічний колектив «Вербиченька», очолюють який Заслужений працівник культури України О. В. Коваль та її донька стипендіат Харківської обласної державної адміністрації в галузі культури і мистецтва ім. Г. Хоткевича Т. В. Коваль. Учасником колективу може стати кожен бажаючий віком від 4 до 25 років. «Вербиченька» займається дослідженнями в галузі фольклористики, етнографії, історичного краєзнавства, проводить численні експедиції з метою пошуку народного матеріалу (Харківська обл.: с. Знам’янка, м. Валки, с. Парасковія, с. Одринка, с. Бірки), колектив є переможцем та лауреатом багатьох конкурсів обласного, Всеукраїнського та міжнародного рівня («Івано–Франківський Родослав», «Котилася торба», «Країна мрій», «Північна зірка», «Орелі» та ін.), з 1995 року є дійсним членом МАН.

***

В дитинстві відкриваєш материк,
котрий назветься потім — Батьківщина.

Л. Костенко

Твоє небо, твій простір, твоя Вітчизна… Все в житті починається з отчого дому. Перший сміх, перший крик, радощі і переживання. Дитині дарують життя двоє ― мати і Батьківщина.

Моє рідне селище, Нова Водолага, ― це не шмат землі, це люди, їх невтомна праця, благі вчинки. Це 13538 неповторних «я»! Пишаюсь славнозвісною історією рідного краю, глибоко шаную і безмежно поважаю. А головне ― пам’ятаю, коли покидаю свій дім: я «міняю небо, а не душу».

Ірина МАРЮХНА, четвертокурсниця.