П'ятниця, березня 29, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

100-річчя В. Г. Хоткевича

100-річчя В. Г. Хоткевича

Порядний. Чесний. Працелюбний.


Ректора університету Володимира Гнатовича Хоткевича до сьогоднішнього дня з теплом у серці згадують не лише родичі, друзі, а й колеги. Своїми спогадами поділився завідувач кафедри історії Росії проф. В. М. Духопельников, який з жовтня 1957 і до липня 1975 року працював помічником ректора.

― Володимире Михайловичу, яким був Володимир Гнатович?

― Порядний, чесний і працелюбний. Сім’янин. Один син, Андрій, зараз працює на його кафедрі, а другий, Володимир, трудиться в Англії. З двох років батько возив їх на Дон ловити рибу. Є кіноплівка, де В. Г. Хоткевич сидить у байдарці, з якої визирають дві голівки. Для мене Володимир Гнатович був як рідний тато. Він ― душевна людина, хоча й похмура на вигляд. Його батька, Гната Хоткевича, репресували, і це певною мірою відобразилося на сині. Також він був визначним науковцем. Володимир Гнатович закінчив технологічний інститут (тепер ― ХПІ), потрапив до лабораторії. У них була талановита група молодих лаборантів. З цієї групи вийшов його гарний друг Олександр Олександрович Галкін ― директор інституту УФТІ в Донецьку. Кандидатська дисертація Володимира Гнатовича була у закритому доступі. Він займався фізикою низьких температур ― брав участь у створенні апарату, за допомогою якого вперше в Радянському Союзі отримали газоподібний гелій в лабораторних умовах. Мав багато талановитих учнів. І ставився до всіх них доброзичливо. Серед учнів ― Віктор Прохорович Лебедєв, Олександр Михайлович Єрмолаєв. Кожен з них ― величина у фізиці.

― Які у нього були захоплення?

― У молодості ― завзятий альпініст, ходив на Алтай, Кавказ. В одному з походів пошкодив ногу, тому трохи кульгав. Його дружина, Наталія Данилівна, наскільки я пам’ятаю, також ходила в гори. Вона була відомим дитячим травматологом Харкова. Любив співати, грав на гітарі. Тоді, в 60-х роках, Висоцький був модним виконавцем. Ми знали його пісні, співали їх на риболовлі. Важко було знайти записи. Я був музикантом, зміг записати дві об’ємні касети пісень Висоцького і подарував їх Володимирові Гнатовичу.

― Ви казали, що Володимир Гнатович був людиною душевною. Що Ви вкладаєте в це поняття?

― Він завжди відгукувався на всі прохання. У 60-ті роки важко було з житлом. І ректор Хоткевич таки досяг того, що для викладачів побудували дев’ятиповерховий будинок. Викладачі отримали понад 100 квартир. За кілька років знову споруджується будинок. Допомогу Володимир Гнатович намагався надати стосовно будь-якого питання.

Розмова про характер та переконання допомагає зрозуміти людину, але ніщо не охарактеризує Володимира Гнатовича краще за його власні вчинки. В. М. Духопельников розповів мені кілька цікавих сюжетів з життя ректора. Отже, перенесемося у часі і спробуємо побачити ці три історії.

…Історія перша. За часів, коли В. Г. Хоткевич очолював університет, ректор мав бути депутатом облради. Йшло урочисте зібрання. Ректор приїздить на нього. Захід тривав довго, і ректор відпустив свого шофера. Хоткевич жив біля ХІРЕ на проспекті Леніна. Виходить після зібрання, дивиться: в кишені тільки 25 крб., а проїзд коштує 4 копійки. Він розповідав, що вже було пізно, десь о пів на одинадцяту, тому він сів на тролейбус. Підійшов кондуктор, пасажир представився і пояснив ситуацію. Йому дозволили поїхати безкоштовно. Потім він казав, що тільки раз у своєму житті проїхав три зупинки безкоштовно.

…Історія друга. Після вступних іспитів ректор приймав усіх незадоволених батьків протягом трьох днів. Одного разу приходить мама і скаржиться, що її син вступає на факультет іноземних мов. На перекладача прохідний бал дорівнював 17. Хлопець набрав 17 балів, але не пройшов. Володимир Гнатович викликав декана Миколу Федоровича. Знаходять разом потрібні документиі, бачать навпроти прізвища – двійка за твір. Але написано ж було, що прохідний бал встановлюється тільки за профільний предмет. Хоткевич хотів прийняти абітурієнта, та його вчасно переконали не робити цього.

…Історія третя. Вступала до університету дочка голови радгоспу. За балами не пройшла. Тоді до ректора Хоткевича прийшов татусь і просив зарахувати. Йому Володимир Гнатович пояснив, що місць обмежена кількість. А батько просить і просить. Тоді ректор сказав: «У Вас є комбайни, трактори та різна техніка. Ось я б у Вас попросив продати мені комбайн (а це, звісно, була державна власність – Авт.)» Директор радгоспу запитав, який потрібен. Ректор розгубився. Для нього це було перевертання з ніг на голову порядку речей. Відповісти «і я не можу» на «я ж не можу» у директора радгоспу не вийшло.


С. ШКУРАЙ.