Неділя, листопада 19, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Лист до редакції

Лист до редакції

Вони бачили в мені чеховського Тонкого


ВІД РЕДАКЦІЇ Це один із численних листів, які надходять до редакції університетської газети. Прохання, побажання, спогади, слова вдячності... Теплими словами згадує у своєму листі випускник 1971 року нашого університету Павло Олексійович БАРИБА викладача російської літератури Маргариту Микитівну ПІДДУБНУ та шкільну вчительку Галину Федорівну ГРИШКО.

«Хай не дивує Вас моє бажання розповісти про Маргариту Микитівну Піддубну, викладача російської літератури на філологічному факультеті 1960-х років.

…Я знаходився в одній із аудиторій університету, яка за розміром нічим не поступалася амфітеатру. Двері відчинилися… Легкою ходою до столу викладача попрямувала струнка білява жінка в окулярах. Кинувши погляд на студентів, вона привіталася, поставила на підлогу по-вузівськи масивний портфель та розпочала лекцію. Мене вразила її акторська майстерність і та енергія, з якою вона викладала матеріал. Я не пропустив жодної лекції. Так минув семестр.

Наближалася сесія. Зі списком літератури я попрямував до філії Центральної наукової бібліотеки. Пам’ятаю, що приємно здивувався, бо серед бібліотекарів була Людмила Павлівна Гончарова, моя землячка. Вона також закінчувала Колонтаївську середню школу Краснокутського району. Тепер позачергова видача книг була для мене гарантована. Але перечитати увесь список мені не вдалося: робота лаборанта у фізичному та хімічному кабінетах заважала.

На іспиті з російської літератури витягнув надзвичайно важкий білет. Мене врятувало одне питання. Потрібно було проаналізувати оповідання Антона Павловича Чехова «Товстий і Тонкий».

Це питання я знав добре. Характеризую Тонкого: «Такой же красавец, как и был! Такой же душонок и щеголь!» Свою відповідь я завершив спогадами про те, що у шкільні роки брав участь у рольових читаннях саме цього чеховського твору. Не варто пригадувати оцінку, адже для мене є набагато ціннішими ті слова, які сказала Маргарита Микитівна після моєї відповіді: «Конечно же, Вы были Тонким?»

Ці слова запам’яталися мені на все життя.

У моїх вельмишановних університетських читачів може виникнути питання: чому у заголовку вжито слово «вони». Моєю першою вчителькою російської літератури була Галина Федорівна Гришко, яка і довірила мені роль чеховського Тонкого. Вела Галина Федорівна й уроки співу. Шкільний хор під її керівництвом постійно виборював призові місця у різноманітних конкурсах. Так і хочеться назвати свою дорогу першу вчительку – Монтсеррат Кабальє районного масштабу!»


П. БАРИБА.