Неділя, листопада 19, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Музею Природи – 206 років

Музею Природи – 206 років

 

Ними керує любов до природи!

 


ВІД РЕДАКЦІЇ. Продовжуємо знайомити вас, шановні читачі, з підрозділами університету та їх працівниками. Сьогодні розповідаємо про Музей природи.

Є на вул. Трінклера, 8, місце, де серед рослинності савани гуляють жирафи та леви, де під стелею літають альбатроси й пінгвіни на кризі Антарктики виховують своїх малят. Усе це та багато чого іншого охоче показує харків’янам та гостям міста Музей природи Харківського університету. Ходити музеєм – одне задоволення, адже, не полишаючи центр міста, тут можна ближче познайомитись з природою усієї земної кулі і побачити те, чого ніколи б не побачиш у реальному житті: скелет стеллерової (морської) корови, голуба мандрівного, мавпочку ігрунку лев’ячу…

Історична довідка. Державний Музей природи Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна – один із найстаріших музеїв Європи. Датою його заснування вважається 2 квітня 1807 р., коли до університету прибули колекція іноземних предметів професора Андре та зоологічна колекція італійця Четті. І сьогодні в музеї експонуються опудала чилійського опосума 1805 р., ігрунок золотистої та лев’ячої 1826 р., мавпи уістіті 1832 р. та ін.
До 1964 р. колекції музею знаходились у різних будівлях, завдяки чому, можливо, вони не зазнали значних втрат під час Великої Вітчизняної війни. У 1964 р. усі експонати музею, а на сьогодні це понад 300 тисяч екземплярів, зібралися під дахом будинку – архітектурної пам’ятки на Трінклера, 8, збудованої у 1903 р. архітектором В. В. Величко.

Музей є науково-дослідною базою Харківського університету. Тут проводяться заняття для вихованців біологічного, екологічного, геолого-географічного факультетів Каразінського й студентів з ХДПУ ім. Сковороди, ХНУБА, ХДАДМ та інших навчальних закладів. Приходять сюди на уроки географії, біології та природознавства й учні різних харківських шкіл. Експонати музею дають їм змогу побачити власними очима те, про що раніше вони читали лише в книжках. Усе це свідчить про те, що музей потрібен не лише нашому університету, а й усьому Харкову й навіть Україні. Свідченням цього також є той факт, що до музею час від часу приїжджають на заняття студенти з інших міст України. Так нещодавно приїжджав Полтавський педагогічний інститут.

З колекціями музею приїжджають попрацювати учені з Росії, Словенії, Польщі, Німеччини, Португалії! Недарма наш музей став єдиним музеєм при університеті в Україні, якому присвоїли статус «державного» та дали «першу категорію»!

Великі масштаби музею вимагають хорошого фінансування. Сьогодні наш музей природи, щоправда як і всі музеї країни, достатньо коштів не отримує. Але співробітники не скаржаться. Вони розуміють, що це проблема загальноукраїнська, тому розв’язувати її належить не тільки університетському керівництву, а й державній владі. Тим паче, говорить Л. А. РІЗНИЧЕНКО, заступник директора з наукової роботи, і у добрі, і у важкі часи ставлення адміністрації університету до музею було хорошим. Завжди виділялись хоч якісь гроші.

«Музею пощастило з людьми!»

У цьому закладі працюють лише абсолютно віддані своїй справі люди. Це я зрозуміла після розмови з Людмилою Андріївною, заступником з наукової роботи.

– У нас працюють 65 чоловік, – говорить Людмила Андріївна. – Серед них 17 наукових співробітників, художники, музейні наглядачі, реставратори-таксидермісти. Приємно похвалитися, що у більшості музеїв своїх таксидермістів сьогодні немає, а у нас збереглася хороша таксидермічна школа. Наші таксидермісти реставрують старі опудала і роблять нові. Ось, наприклад, Герман МАМЕДОВ – майстер на всі руки!

Наші наукові працівники, наприклад, О. І. ЗІНЕНКО, Л. А. РІЗНИЧЕНКО, О. М. ДРОГВАЛЕНКО, отримують гранти і співпрацюють з іноземними музеями. Так О. М. Дрогваленко наразі обмінюється досвідом із зоологічним музеєм в Осло, Норвегія.

Збереженню колекцій під час Великої Вітчизняної війни музей безперечно зобов’язаний своїм співробітникам, які у той час навіть жили у музейних приміщеннях.

Тут немає текучості кадрів. Люди полишають це місце роботи одразу або ж зостаються працювати на багато-багато років. Самовіддана праця!

Колектив по-доброму ставиться до директора Ростислава Едуардовича ЛУНЯЧЕКА, бо він так само по-доброму ставиться до своїх підлеглих. Директори також не змінюються часто, завжди перебувають на посаді більше 20 років…

Шкода, що сучасна молодь не дуже прагне працювати в музеї, хоча насправді це дуже цікаво. Для творчих людей і вчених кращого місця роботи, ніж музей, не знайти!

Усі, хто в нас працює, це випускники Каразінського. Хоча, є і виключення. Аня СВІРИДЕНКО, завідувач відділом художньої майстерні, закінчила академію дизайну, але у музеї працювали її батьки, і дівчина вирішила продовжити сімейну традицію.

Екскурсія музеєм

Щороку музей відвідують близько 30 тисяч чоловік. З однією групою екскурсантів експозиції музею розглядала і я, кореспондент газети «Харківський університет».

Екскурсію проводить Діана Ростиславівна ЛЕВЧЕНКО, яка працює тут більше 40 років. Воно знає, як зробити візит у музей цікавим і для дорослих, і для дітей (а їх, до речі, сюди приходить чимало).

Хочеться зауважити, вислів «музейний пил» нашого музею аж ніяк не стосується! Жодної пилинки не знайдеш ні на підлозі, ні на підвіконні, ні на хутрі тварин. Усе чисто і доглянуте! А опудала ХІХ століття, виглядають так само охайно, як і їх «колеги» з ХХ і ХХІ.

…Ідемо залами музею. Ссавці, птахи, комахи, колекція тропічних метеликів, риби – природа з усіх куточків світу розкривається перед нашими очима в опудалах, діорамах, композиціях, стендах. Шкода, що ми не можемо потрапити у зал з мавпами (найкраща колекція мавп в Україні!), бо там уже багато років поспіль іде ремонт, а тому екскурсії сюди не заходять.

У коридорах музею знаходяться дуже красиві діорами з аудіовізуальними ефектами. Працівники постійно оновлюють експозиції, замінюють старі компоненти на нові, а створення діорам та макетів – це взагалі ціле мистецтво! Науковий співробітник пропонує ідею, далі у роботу підключаються художники, таксидермісти… І кипить робота, і вивчається наукова література, щоб ми з вами дивилися ось на цей «Пташиний базар», де представлені різноманітні птахи на узбережжі моря, де ми чуємо багатоголосся птахів, шепіт хвиль, на птахів-носорогів, які влаштували собі гніздечко у тропічному дереві…

Цікавий факт. Довгий час у опудала дорослого бегемота у музеї була відламана задня права нога. Зазвичай її приставляли, майже нічим не прикріплюючи. Оскільки бегемот у середині порожній, працівники музею під час громадянської війни ховали в ньому зброю, кладучи її через дірку, де мала бути нога… Сьогодні нога бегемотика у повному порядку і знаходиться там, де їй і наказала бути природа.

Один із найсучасніших залів музею – зал риб. Тут і сучасні вітрини, і акваріум з рослиноїдною піраньєю (а ви знали, що такі існують?), і батіки (картини на тканині) підводної тематики на стінах.

Багато опудал, які ми бачимо, це тварини із харківського зоопарку. На жаль, вони померли з різних причин, але тепер увіковічені в експозиції музею… Серед таких – голова слона Асана.
Діана Ростиславівна розповідає не тільки загальні факти про тварин. Свою розповідь вона прикрашає історією появи цих тварин у музеї, порадами дорослим. «Подивіться, у тварин є чому повчитись!» – звертаючись до дорослих і дітей, часто повторювала вона.

Традиційне завершення екскурсії – фото на пам'ять біля жирафа чи скелету мамонта, що стоять в актовій залі поруч із раритетним роялем…

– Я три роки ходила повз музей до метро і от, нарешті, вирішила зайти, – говорить Аліна Селезень, студентка юридичної академії ім. Я. Мудрого. – Ідучи, я бачила у вікнах скелети. Гадала, що то динозавр, а виявився – величезний, довжиною майже на увесь зал скелет кита. Екскурсія мені дуже сподобалась! А музей – чудова наукова база! Сьогодні ми дізнавалися про багатоманіття тваринного світу, ще хотілося б подивитися на геологічну колекцію!

Слухаючи слова вдячності екскурсантів, Діана Ростиславівна говорить мені:

– Люди приходять до нас відпочити, збагатитись духовно!

Я також збагатилася. Ще раз впевнилась у тому, який багатий і різноманітний світ нашої природи. Ще сильніше зненавиділа людей, які займаються браконьєрством, винищують рідкісні зразки. Так і хочеться викрикнути: схаменись, людино! Бо якщо ти продовжиш шкодити природі, музей стане єдиним місцем, де ти зможеш познайомитись з її красою! Та й чи довго ще музеї зможуть існувати у більшій мірі за рахунок любові до справи своїх працівників?! Подумай і зроби свій висновок, людино!


А. ПРАВДИВА.