Неділя, листопада 19, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Поверніть Свято-Антоніївській церкві її будівлю

Дорога до Храму

Поверніть Свято-Антоніївській церкві її будівлю


— А що залишилось університету від церкви? Нам передали тільки величезний мідний хрест, — говорить головний хранитель фондів Музею історії університету Ірина Василівна Калініченко.

Скромну спадщину залишила церква Святого Антонія університету, незважаючи на те, що сто років знаходилася під його крилом. Її відреставрована до непізнаності будівля зараз розташовується на вулиці Університетській, поряд із філією Центральної наукової бібліотеки Харківського університету, та перебуває у власності Харківської обласної ради. А безцінними іконами, які намалювали відомі російські художники Володимир Боровиковський та Олексій Венеціанов, пишається як ще одним своїм надбанням Харківський художній музей.

Цього ніхто не помічав до січня 2002 року, адже немає господаря — немає проблем. Ситуація змінилася десять років тому, коли завдяки спільній роботі ректора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Віля Савбановича Бакірова, нині покійного митрополита Харківського і Богодухівського Никодима та протоієрея Володимира (Швеця) Свято-Антоніївська університетська церква відновила свою діяльність. Але служби проводяться не в історичній будівлі, а в приміщенні філії університетської бібліотеки.

Чому ж прихожани мають тулитися в невеличкому холі бібліотеки, коли є ціла будівля? На це питання знає відповідь історія. А історична довідка свідчить про те, що ідея будівництва домової церкви при Харківському Імператорському університеті належала попечителю Харківського учбового округу Є.В.Карнєєву. На його прохання у день відкриття університету 17 січня 1823 року єпископ Харківський Павло (Сабатовський) заклав університетський храм.

Будівництво церкви тривало понад вісім років і було завершено 25 квітня 1831. Церква стала лише частиною будівлі, що об’єднала зал урочистих засідань, обсерваторію, бібліотеку. У церкві був встановлений іконостас з чотирма іконами.

Церква існувала до 1924 року. За радянських часів на її місці було створено кінотеатр «Піонер», а за роки незалежності — культурний центр, який у 2011 році припинив свою діяльність. 

Зараз будівля стоїть пусткою, але Харківська обласна рада не повертає її церковній громаді університету.

— Університет прагне повернути собі усі свої історичні будівлі, — говорить директор Центру краєзнавства вузу Сергій Михайлович Куделко, — це приміщення має дві великі кімнати: одна — колишній Актовий зал університету, де виступали ректори, проводилися збори, інша будувалася як Свято-Антоніївська університетська церква. Ми вважаємо, що влада має віддати історичну пам’ятку нашому вузу і храм університетській громаді, тим паче є Закон про повернення віруючим церковних будівель.

Щодо закону. Існують Указ Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна», Розпорядження Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна», Постанова Кабінету Міністрів України «Про умови передачі культових будівель — видатних пам'яток архітектури релігійним організаціям», Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього СРСР щодо релігії й відновлення порушених прав церков і релігійних організацій» і багато інших актів. Усі ці документи мають тільки сприяти вирішенню проблеми. Але час іде, а це питання не вирішується.

Передача релігійним організаціям відповідного нерухомого майна з віднесеними до нього земельними ділянками, які перебувають у державній або муніципальній власності, відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» має здійснюватися безкоштовно. Конфесійне об'єднання наділяється окремими повноваженнями власника. Передача у власність релігійним об'єднанням культових будинків і споруд спричиняє й майнові обов'язки щодо їхнього функціонального використання. Конфесійні об'єднання мають право володіти, користуватися й розпоряджатися культовими будинками й спорудами лише з метою здійснення богослужінь, інших релігійних обрядів і церемоній, передбачених внутрішніми статутами.
Настоятель Свято-Антоніївської церкви не боїться майнових обов’язків і отець Володимир (Швець) говорить:

— Відроджена церква діє вже десять років, проводить регулярно служби по неділях та святах. Ми розташовуємося зараз у холі філії Центральної наукової бібліотеки. Церква і бібліотека, хоча і співіснують в одному приміщенні, але одне одному не заважають. Служби починаються о 7-ій годині і закінчуються о 9-ій годині ранку, а бібліотека працює з 10-ої години. Але все-таки хотілося б мати свою будівлю, щоб громада повернулася до рідних стін. Ми сподіваємося, що Господь нам допоможе, і оновлена Свято-Антоніївська церква стане новим духовним центром Слобожанщини.

Центральна наукова бібліотека також сподівається, що сусідню будівлю нарешті повернуть храму, адже, незважаючи на те, що служби не заважають режиму роботи бібліотеки, є все-таки певні нюанси. Коментує директор Центральної наукової бібліотеки Ірина Казимирівна Журавльова:

— Це значуща подія — відкриття церкви після столітньої перерви. Ми дуже поважаємо тих людей, які змогли знову відродити Храм. Але для бібліотеки є певні незручності. Служби проводяться у холі будівлі. Свічки, відкритий вогонь, дим — дуже часто спрацьовує протипожежна сигналізація. Дуже часто бібліотека отримує приписи та зауваження від пожежних інспекторів.

Прихожани, студенти та викладачі університету, мріють, щоб їх церква мала власне приміщення. Сергій Михайлович говорить:

— Добре було б мати свій храм, щоб там вінчалися наші студенти, хрестилися їх діти, щоб ми мали змогу провести в останню путь заслужених викладачів. Адже зараз з нашими професорами ми прощаємося в музеї Природи. Це не зовсім правильно. По-перше, дуже мало місця, а по-друге, атмосфера зовсім не та.

Саме зараз, доки будівля пустує, церковна громада та університет намагаються повернути її, тим паче, що Закон на їх боці.

Громада, яка через сто років знайшла сили відродитися, заслуговує поваги, а також власного приміщення. А поки що отець Володимир сподівається, що небайдужі звернуть на це увагу і ситуація вирішиться.


Л. ГРУБНІК, наш спецкор.