Учителю! Перед іменем твоїм!

Це вчителі, найкращі наші люди

Працювати вчителем – Божий дар, дуже наполеглива та відповідальна постійна праця над собою. ДОНІК Світлана Олександрівна, вчитель української мови, є для мене таким прикладом педагога, яким можна пишатися. Завжди доброзичлива, усміхнена, щира та відверта у спілкуванні з учнями, колегами і батьками.

…Народилася Світлана Олександрівна в селищі міського типу Дворічна Харківського району Харківської області 16 липня 1987 року. Про мрію в дитинстві Світлана Олександрівна відповіла: « Я дуже хотіла стати вчителем. Збирала всі іграшки, саджала їх перед собою на дивані, клала проти кожного ручку та зошит і починала вчити. Перевіряла зошити, ставила оцінки, на когось гримала, а когось хвалила…» Таке дитяче вчителювання стало першою сходинкою до здійснення мрій. Але найбільшим поштовхом для тоді ще маленької Світланки були уроки її вчительки української мови та літератури Саранді Наталії Михайлівни, випускниці Харківського університету. «Педагог, викладач, вчитель, порадник, наставник… Важко підібрати потрібні слова, щоб описати цю людину. Адже Наталія Михайлівна була для кожного з нас цілим світом. Вона нас вчила, виховувала, раділа нашим перемогам, підтримувала в скрутну хвилину. А для мене вона стала тією «світовою зорею» на творчому небосхилі, бо професія вчителя – це дійсно творчість, яка протягом навчання в ліцеї та університеті завжди йшла попереду. Допомагала мені долати тернистий шлях до своєї мети. Я вдячна своїй вчительці за її науку і виховання, за слушні поради і критику», – розповідає Світлана Олександрівна.

У 2004-му році Світлана Олександрівна вступила до Харківського національного університету імені Василя Назаровича Каразіна на філологічний факультет.

Її викладачами були: Пономаренко Валентина Дмитрівна (сучасна українська мова, морфеміка, словотвір, морфологія), Ращупкіна Надія Павлівна, Савченко Любов Григорівна (курс фонетики), Трифонов Роман Анатолійович (слов’янська мова), Сагаровський Анатолій Ананійович (курс діалектології). Але найдорожчою людиною, яка назавжди залишилася в душі та пам’яті, стала викладач курсу історії української мови Геращенко Ольга Миколаївна. «Вона була моїм керівником з написання курсової роботи на третьому курсі. Під її чітким керівництвом я працювала і над темою дипломної роботи. Ми досліджували особливості універсалів Юрія Хмельницького. Говорю «ми», бо точно знаю, що самотужки навряд чи вдалося б мені зрозуміти хоча б одне слово із цих старовинних історичних документів . Але три роки плідної праці дали свої результати. Я твердо знаю, що таке універсал, з яких частин складається цей документ, кому адресується… Час іде, але в пам’яті не стираються прізвища викладачів, які частинку своєї душі вклали у нас, студентів. Велике їм спасибі та уклін до землі, адже сьогодні вже я можу своїм багажем знань щедро поділитися зі своїми учнями».

Ще студенткою С. В. ДОНІК почала працювати в ХЗОШ № 113 вчителем. 16 лютого 2009 року провела свій перший урок у 7-А класі. Сьогодні ці учні вже одинадцятикласники. Це ми – майбутні випускники. А вчителька – класний керівник 7-А. Учні, аби висловити свою подяку, приносять своїй вчительці душевні малюнки вдячності за турботу.

Марина СОКОЛЬНИКОВА, випускниця-абітурієнтка ХЗОШ № 113 м. Харкова.Учителю! Перед іменем твоїм!

Яке це рідне слово...

Скажу декілька слів про людину, яка зіграла вирішальну роль у моєму виборі професії, – вчитель російської мови та літератури у школі №75 м. Харкова – Саган Галина Іванівна.

Ця неймовірно красива і чуйна жінка народилася у Російському містечку Губкін, що на Бєлгородчині. Вона з дитинства мріяла бути вчителем, тому приїхала вступати до Харкова в педагогічний університет. Через четвірки не вступила, але вперто йшла до своєї мети. Тому наступного року спробувала вступили у ХНУ ім. В. Н. Каразіна (ХДУ ім. Горького).

Галина Іванівна з гордістю розповідала мені про своїх керівників: Московкіну Ірину Іванівну,яка навчала історії російської літератури; Шевельова Валерія Матвійовича, який викладав російське мовознавство; професора кафедри російської мови Георгія Ивановича Шкляревського. Саме завдяки їм вона стала такою, Вчителькою з великої лiтери.

Сиджу, розмовляю з нею і ніби поринаю у чарівний світ спогадів зі студентського життя… Бачу зразкову, неймовірно красиву дівчину з великими блакитними очима. Так, вона була відмінницею, тому, закінчивши університет, отримала практику в Одеському таборі «Молода гвардія».

Пам’ятаю, як Галина Іванівна зайшла до нашого класу вперше – i в цю мить життя моє назавжди змiнилося, я побачила себе iншими очима, намагалася стати кращою, розумнiшою i добрішою, такою, як вона. Завдяки її урокам я полюбила літературу. Кожне слово, кожен погляд, кожна цікава думка від «Слова про похід Ігорів» і до творів поетів радянської епохи були захоплюючими, хвилюючими уяву.

Ця вчителька увійшла у моє життя, щоб залишитися в ньому на всi подальшi роки, допомагати, пiдтримувати, надихати на кращi вчинки. Я щиро завдячую ій за свою неймовірну любов до слова, до літератури. Без цього я б не захотіла піти у журналістику. А як відомо, журналіст – вічний учень. Галино Іванівно, ви залишитесь найкращою вчителькою для мене на все життя!

Лілія Сідорова.

Улюблена!

Л. М. Толстой писав: «Не той вчитель, хто отримує виховання чи освіту вчителя, а той, у кого є внутрішня впевненість у тому, що він є, повинен бути і не може бути іншим».

…Харківська гімназія № 23… 3 поверх… 29 кабінет… Тут панує атмосфера дружби, а вас вітає вчителька української мови та літератури ІЛЬКОВА Юлія Олександрівна. Вона закінчила ХНУ імені В. Н. Каразіна з червоним дипломом і прийшла до школи. Вже за 2 роки роботи в гімназії Юлія стала наставником учениці Гараєвої Лейли, яка у 2011/2012 рр. отримала перше місце на олімпіаді з української мови та літератури на районному та обласному етапах. Лейла також наслідує приклад Юлії Олександрівни і мріє бути вчителем, отримавши вищу освіту у найкращому університеті – Каразінському.

Щоб дізнатися більше цікавих фактів про життя, навчання та роботу моєї улюбленої вчительки, Ількової Юлії Олександрівни, я безпосередньо поспілкувалася з нею.

– Ви хотіли стати журналістом та відвідували підготовчі курси журналістики «Творчий конкурс» у ХНУ ім. В. Н. Каразіна, чому саме ви там навчились?

– Я дуже вдячна Нерух Олені Олександрівні, бо вона професіонал у своїй справі. Її можна назвати спеціалістом та викладачем з великої літери. Не даремно вона головний редактор газети «Харківський університет». Саме вона навчила мене багатьом речам, які мені допомагають і зараз, коли я вчитель. Я дуже їй вдячна, бо зрозуміла – потрібно бути непересічною особистістю. Тепер кожного дня я слідкую за новинами, завжди знаю, що коїться в світі, Україні та Харкові. Ця звичка допомагає мені не тільки бути освіченою, але й використовувати ці знання під час викладання. На уроці я завжди доповнюю тему фактами з життя, і учні так краще розуміють матеріал.

– Чи залишились якісь згадки про сам колектив на підкурсах?

– Атмосфера на підкурсах була дуже тепла, саме там я і навчилася працювати в колективі. Там познайомилась із багатьма майбутніми друзями. І навіть зустріла там своє перше кохання – Павло Федосенко, який зараз досягнув певних висот в журналістиці та працює в ТСН.

– Були якісь знайомства із студентами Каразінського під час підкурсів?

– Ніколи не забуду знайомство з Володею НОСКОВИМ, інвалідом дитинства по зору, сьогодні провідним журналістом держави. Він залишається для мене прикладом бажання працювати журналістом та взагалі прикладом чоловіка. На той час він вчився на останньому курсі в ХНУ ім. В. Н. Каразіна на кафедрі журналістики. Він живе журналістикою, працює на радіо, в газеті, бере інтерв’ю, хоча приречений бути спіпим.

– У дитинстві завжди бачили себе журналістом, йшли до цього, а працюєте вчителем, як так сталося?

– У останню мить я вирішила відмовитися від журналістики та піти до української мови. Але я не жалкую, бо писати для мене не проблема, а ось бігати та стукати у двері… «Вовка ноги кормлять», так і журналіста. Я обрала школу, бо хотіла цього рівня спілкування з людьми – давати людям знання.

– Були у Вас улюблені викладачі в університеті?

– Трифонов Роман Анатолійович – дуже вдячна йому за те, він показав мені, що таке українська мова і як до неї можна ставитись. Він був моїм керівником під час написання диплому. Калашник Юлія Іванівна була та назавжди залишиться еталоном викладача-жінки. Савченко Любов Григорівна відображає еталон професіоналізму та людяності. Першого року у школі мені було дуже важко. Але після останнього дзвоника, я отримала стільки квітів, що не могла усі відразу охопити та й приємних слів було дуже багато. Після цього я зрозуміла, що вчительство – моє життя.

Завершаючи розповідь про найдивовижнішу та найкращу вчительку, Ількову Юлію Олександрівну, знову повернутаюся до слів Л. В. Толстого, що вчитель той, хто внутрішньо впевнений, що він не може бути іншим…

Катя СОПІНА, випускниця-абітурієнт гімназії № 23, м. Харків.

Тeacher of a lifetime!

Олена Миколаївна ГУСАКОВА, вчителька Харківської спеціалізованої школи I– III ступенів № 62, викладає в нас історію вже два роки. Саме її прихід зумовив мою любов до цього предмету. Це неймовірний дар – стимулювати учнів до вивчення й самовдосконалення так майстерно, як це робить вона. Середня на зріст, струнка, щиросердечна – захоплює у ній все: дивовижна ерудиція, невичерпна енергія, душевна теплота.

Мені було дуже цікаво ознайомитись з її «секретами» самій і розповісти про її власні вчительські методи вам. На уроках історії в нашій школі ви зрозумієте, що Олена Миколаївна поважає себе, людей навколо себе і свою справу. Кожного з вихованців вона сприймає як особистість. Уміє прощати слабкості та вчить нас бути мужніми перед життєвими труднощами, мати почуття власної гідності. Коли б ви бачили, як вчителька «сяє», слухаючи гарну відповідь учня! Вона щиро радіє, коли учень перевершує викладачку.

За моїм проханням вона описала свого ідеального вихованця:

– Така людина повинна бути старанною, відкритою, думаючою. Вона все робить із задоволенням, відчуває всім серцем, пропускає це крізь себе. Я люблю працювати з молоддю, бо тут горить незгасаюче світло позитиву до майбутнього. Для мене важливо, щоб людина не боялася поразок. Саме цьому я вас вчу. Бо навчання – важка праця. І не можна навчити дитину мислити, не виробивши в неї здатності долати перешкоди.

– А що саме допомагає вам вчити нас цих якостей?

– Порахуйте кількість інтерактивних уроків, на яких кожен може висловитися! Та й ці уроки не обмежуються діалогами чи монологами. Я вчу і намагаюсь відкрити у вас таланти, про які ви й самі не здогадуєтесь. В цьому призначення вчителя?

Вчитель не той, хто вчить, а той, у кого вчаться. А в неї є, чому навчитись, адже живе вона дуже яскравим життям, як навчили її у Харківському національному університеті імені Василя Назаровича Каразіна. Найбільш пам'ятною для неї була у студентстві Лісостепна археологічна експедиція, яка займалася розкопками археологічних пам’яток бронзової доби та зрубної культури. Олена Миколаївна займається альпінізмом і неодноразово виїжджала до Кримських і Кавказьких гір. Наш вчитель – любитель екстриму. Нещодавно вона повернулася з Парижу, де брала учать у міжнародному проекті «Друга світова війна» та «Холокост». А у грудні 2012 року презентувала школі власний фільм «Права людини». А ще наша вчителька учасник телепроекту «Кращий історик Харкова 2008 року».

Нещодавно я провела опитування серед учнів школи. Ось результати характеристики нашої вчительки: креативність, професіоналізм, уміння донести інформацію.

Сама Олена Миколаївна любить цитувати Конфуція: «Завдання вчителя — відкривати нову перспективу роздумам учня». І вона йде цим шляхом. І для нас, як би сказали англійці: «Olena Mukolaivna is a teacher of a lifetime!»

Катя КОВАЛЬ, випускниця-абітурієнтка сш № 62.

Життя, окреслене крейдою

Неймовірно, як багато ми не знаємо про своїх вчителів… Тільки готуючи цю замітку про улюблену вчительку, я дізналася, як звичайна дівчинка із «крейдяного» міста Слов’яногірська взяла до рук шкільну крейду, згодом призвичаїлася до крейди вже університетської… Щоб незабаром повернутись до шкільної крейди вчителем вже на все життя.

КОВАЛЕНКО Олена Іванівна – мій улюблений учитель і класний керівник – розповідала нам про свою маленьку батьківщину. Її мова, багата і красива, здавалося, відбивалася об крейдяні гори і розбивалась кришталем своєї милозвучності. Цікаво, що на вибір майбутньої професії Олени Іванівни вплинув її класний керівник. І вона обирає професію вчителя та в 1977 р. вступає на філологічнтй факультет. Вона нічого не забула: заняття, педагогів, дозвілля і ті незабутні яблука в колгоспі, які вони у жовтні збирали всім курсом... «І то були не просто яблука. Це був початок справжньої дружби на все життя!» – розповідає Олена Іванівна.

Улюбленою дисципліною стала зарубіжна література, а педагогом – Миронов Олег Олексійович. Вона ніколи не забуде, як у нього складала іспит протягом цілої години. Університет навчив вчитися, дав їм неосяжні знання. І ось вона навчає нас, своїх учнів у ХЗОШ № 35. Навчає життю, українській мові та літературі. У житті Олени Іванівни наш випуск – 11-А, 2013 року – четвертий. Незабаром ми всі підемо по життю власною стежкою А миттєвості вчительського життя занотовувала для вас абітурієнтка-2013, яка прийде на поріг Харківського університету влітку цього року.

Олександра МИРОНОВА, випускниця ХЗОШ № 35.

УШАКОВ Дмитро Олександрович –

мій улюблений вчитель. Про нього і піде мова. Учителя історії знає у нас кожен учень, адже Дмитро Олександрович – заступник директора школи. Він на перший погляд здається дуже строгим. Та коли Дмитро Олександрович прийшов до нас куратором, ми побачили його іншим: веселим і вимогливим, добрим і принциповим – так в одній лидині поєднується немовби противоріччя.

Корінний харків’янин Дімка народився у Харкові 16 лютого 1976 р. Мама, Віра Григорівна, викладає англійську мову в школі і сьогоді, тато, Олександр Миколайович, трудиться на ХТЗ. В дитинстві Дмитро часто змінював свої захоплення. Та ось в 9 класі він вступив до «College of Computer Science». Тут він познайомився із дівчиною, яка змінила все його життя – Наталею. До іспитів на історичний факультет альма матер готувався специфічно: «Перший екзамен скласти було легко, коли ти медаліст… Як зараз пам’ятаю: червень, я поїхав у ліс поруч із селом бабусі нареченої, поставив намет і озброївся книгою з історії України. Місяць харчувався консервами, жив у наметі…» – розповідає мені вчитель.

Кожен день студентського життя був насичений подіями… Згадуючи минуле, Дмитро Олександрович розповідає про свого улюбленого наукового керівника – Мартемьянова Олексія Павловича. Завдяки його високим вимогам, Дмитро Олександрович став професіоналом найвищого гатунку. «Одружились ми з Наташею після 1-го курсу, а дочечку вона уже народила на другому… А Олексій Павлович саме повернувся із Болгарії. Я в той день піднимався сходами до деканату, де його і зустрів. Олексій Павлович зупинив мені, привітав із нарожденням дочки, і вручив мені баночку з молочною сумішшу з Болгарії», – хіба таке забудеш про наукового керівника?

На 4-му курсі Дмитро Олександрович почав працювати у 153 школі. У 2000 році став призером міського конкурсу «Учитель року». А потім переміг у Міжнародному конкурсі «Учитель года» як капітан команд. У грудні 2012 почав працювати в Харківському університетському ліцеї заступником директора з наукової роботи.

«Університет – це «брила», це могутність, це метри…. Я завжди пишався, що випускник не ХАЇ і не Педагогічного університету, а саме КАРАЗІНСЬКОГО. У Харкові він ОДИН! Навіть проходячи коридорам його головного корпусу , ти чомусь навчаєшся», – Ушаков Дмитрий Александрович.

Медина БОНДАРЕНКО, випускниця-абітурієнт Харківського університетського ліцею.

Розповіді про улюблених вчителів, випускників Харківського університету готували
слухачі підготовчих курсів із журналістики «Творчий конкурс».