Четвер, вересня 21, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Незабутнє стукає в серце

Незабутнє стукає в серце

 

70-річчя визволення Харкова

 

«Город и война: Харьков в годы Великой Отечественной войны» – так називається книга наших істориків-науковців, підготовлена у співавторстві з російськими вченими і видана днями у видавництві «Алетея» (Санкт-Петербург).

ВІД РЕДАКЦІЇ. Рецензією на цю фундаментальну працю ми відкриваємо нову рубрику до 70-річчя визволення нашого рідного Харкова від німецько-фашистських загарбників. Збірник включає в себе документи особистого плану (спогади, щоденники, листи, стенограми та ін.), в яких відображена історія м. Харкова періоду Великої Вітчизняної. Документи ці були створені у різний час, від 1941 р. до сьогодні, різними людьми, але всі вони – документи. І тут ні додати, ні відняти нічого не можна. Вони – істина. 63 документи, зібрані в різних архівах, музеях, рукописних виданнях. Більшість з них були до цього невідомі нам, нині, видані мовою оригіналу, із збереженням стильових особливостей епохи, тогочасної орфографії, правками, авторськими помилками… Низький уклін авторам, які через 70 років повернули для нас особливу сторінку героїчної історії кровопролитного зіткнення, який в історіографії закріпився з епітетом «священна війна» – Харків у роки Великої Вітчизняної війни!

Багато хто забув, а молодь, що виросла, і не знає, що бої за «першу столицю України» і Харківщину носили надзвичайно жорстокий характер. Досить сказати, що Харків двічі!!! переходив із рук в руки, а деякі населені пункти області – чотири рази! Харків був одним із найвизначніших міст Європи, який фашистській Німеччині вдалося захопити у роки Другої світової війни. На травень 1941 р. його населення перевалило за 930 тис. і обіцяло швидко вирости до 1 млн. чол., а його промисловий потенціал оцінювався як третій в СРСР! У серпні 1941 р. Гітлер наголошував: «Перша мета – Ленінград і російське узбережжя Балтійського моря… На другому за важливістю… стоїть південь Росії, Донецький басейн, починаючи від району Харкова… Там вся база руської економіки. Оволодіння цим районом неминуче призвело б до краху всієї економіки руських». В перші ж дні і місяці війни тисячі і тисячі добровольців-харків’ян пішли на фронт, серед них і 3200 бійців студентського батальйону. 100 тисяч харків’ян споруджували оборонні рубежі навколо міста, мільйони карбованців було зібрано у Фонд оборони…

Перша окупація Харкова тривала із 24 жовтня 1941 по 15 лютого 1943 рр. 16 лютого радянські війська вперше визволили Харків у ході військової операції «Звезда». А 15 березня були змушені його залишити. Друга окупація тривала понад п’ять місяців – до 23 серпня 1943 р. Всього 641 день тривала над нашим рідним містом темна ніч… За цей час з різних причин загинуло понад 300 тис. мирних жителів (тобто щогодини помирало приблизно 470 людей!!!).

Читається книга в майже 600 стор. на одному диханні. Навіть такий побіжний аналіз документів примушує тебе здригнутися від величі героїчних сторінок історії рідного міста, ії звичайних жителів. Героїчні і трагічні сторінки. Ми будемо перегортати їх з вами разом. А це – наша перша сторінка.

О. НОВИКОВА.

 

 

Ленінград – міцна твердиня!


Найтрагічніша сторінка в історії Ленінграда – дев’ятисотденна блокада (якщо бути точнішим, то вона тривала рівно 871 день). У вересні 1941 року фашистські війська оточили місто кільцем, попередньо знищивши в ньому всі запаси їжі. У плани Гітлера входило стерти Ленінград з лиця Землі.

Блокаду Ленінграда можна вважати однією з найбільш трагічних і, в той же час, найбільш героїчних сторінок історії Великої Вітчизняної війни. В цей період лише тільки від голоду померло 640 тис. мешканців, десятки тисяч загинули при артилерійських обстрілах і бомбардуваннях, померли в евакуації.

Захоплення міста німецькими загарбниками відігравало важливу роль для ворога, оскільки на ленінградських заводах виготовлялося 10% усієї промислової продукції СРСР, у тому числі більша частина високоякісної сталі, і випускався танк КВ-1. До того ж, місто займало стратегічно важливу ділянку і при його захопленні, німці змогли би забезпечити себе найвигіднішими сухопутними та морськими комунікаціями для постачання своїх військ та вигідним районом для удару в тил Червоній Армії, яка обороняла Москву.

Блокада, як все відбувалося

Тим хто це читає, слід зрозуміти, що місто Ленінград знаходиться поряд з полярними ділянками земної кулі, люди під час цієї облоги зіткнулися з найстрашнішим і одним із найжорстокіших випробувань: з холодом і голодом. Але місто жило і боролося: заводи продовжували випускати військову продукцію, працювали театри, музеї. Не замовкає ленінградське радіо, де виступали поети і письменники. У всесвітній історії відомо багато облог міст і фортець, але щоб у дні страшної блокади, яка тривала 900 днів, працювали школи, в яких навчалися тисячі дітей, – такого історія ще не знала.

Перші бомбардування розпочалися саме в той період, коли діти пішли до школи. Світла не було, тому на дошці писали, тримаючи в руках підпалені палички, а оскільки писати в таких умовах було неможливо, то уроки вчили на пам'ять. Усе це відбувалося під звуки постійних вибухів, а діти з усією відвагою намагалися робити вигляд, що їм не страшно. Під час бомбувань більшість підлітків та дітей разом з дорослими піднімалися на дахи будинків та шкіл, щоб врятувати їх від бомб, які градом сипалися на будівлі.

З 20-го листопада 1941 року настали найтрагічніші дні. Були встановлені критичні для життєзабезпечення норми: на добу видавалося 125 г хліба. У Ленінграді настав голод.

Місто жило і боролося. Заводи цілодобово продовжували випускати військову продукцію. Голодні та виснажені люди знаходили в собі сили працювати. Чоловіки, жінки та підлітки стояли біля верстатів. Заводи бомбили, в цехах виникали пожежі, але ніхто не покидав робочих місць, і з воріт заводів щоденно виходили танки та йшли прямо на фронт.

Живі свідки блокади

Дуже мало вже залишилося учасників війни… Але залишилися ще діти цього страшного явища. Ми вирішили розпитати дитину війни, її свідка, блокадника Ленінграду, учасника бойових дій – доц. В. І. ЧЕБОТАРЬОВА.

«Війна була вже оголошена, але ми навіть не усвідомлювали цього, тому що в перші дні я не пам’ятаю жодних фашистських нальотів авіації. На той момент я знаходився в піонерському таборі, в Мартишкіно, це не так далеко від Ленінграду. І тут прийшло термінове повідомлення, що потрібно негайно евакуюватися з Мартишкіно, тому що німці наступають на Ленінград. Для цього виділили машини, я потрапив в першу вантажівку, куди сіло стільки дітей, скільки могло, і нас повезли до Ленінграда.

На момент війни мого батька вже не було в живих, він помер у 40-му році від травм, залишилася мама, я та старша сестра Ліда, різниця між нами була в 10 років. А мені тоді було лише сім.

Ось і почалися ленінградські будні, ми жили в центрі міста у двохповерховому будинку, а поряд була школа, на даху якої встановили зенітне знаряддя. У самому дворі зробили бомбосховище і той запах землі я відчуваю до сих пір. У вересні я вже мав піти до школи, але цього не сталося.

Незабаром почалися голодні дні. У нашому місті були Байдаєвські склади, де і зберігалися запаси їжі, але в ході війни, німцям вдалося їх підпалити і знищити майже все, що там знаходилося. До зобов’язань моєї сестри входило протягом дня знайти для нас хоч щось їстівне і вона часто навідувалося до уламків того складу. Більш за все мені запам’яталося, як вона приносила горілий цукор, перемішаний із землею.

Коли настала холодна пора, мама десь роздобула невеличку пічку-буржуйку. Запас палива дуже швидко закінчувався, тож моєю задачею було знаходити різний мотлох, який можна було б використати як пальне.

Ленінград знаходиться недалеко від полярного кола, тож, коли настала зима, дні ставали все коротшими і коротшими, ночі все довшими і довшими, відбувалися нальоти ворожих літаків, зенітки стріляли, все небо було покреслене променями прожекторів, які шукали німецькі літаки. Ми вже перестали ховатися у бомбосховища, тому що зрозуміли, якщо бомба потрапить у будинок і завалить уламками вихід у бомбосховище, то опинившись там, ти будеш приречений, і краще вже померти так.

Маму я майже не бачив, вона дуже рано виходила на роботу, а працювала водієм вантажівки і розвозила бойові снаряди на передову лінію фронту. А ми з сестрою лишалися, Ліда шукала, чого б поїсти, а я намагався роздобути паливо для пічки, взимку до моїх обов’язків також додалося роздобути води.

У кінці зими 42 року я у мами залишився один, сестра померла, можливо, я залишився живим завдяки їй, бо вона ділилася своїм хлібом. На початку весни, у школу, яка знаходилася біля нас, потрапила бомба, а інший снаряд одразу ж потрапив в наш будинок, половина будівлі була знищена, а ось наша квартира, яка знаходилася на другому поверсі, вціліла. Мене контузило, я втратив дар мови, почав заїкатися, і мама невдовзі отримала нову квартиру, куди ми, не зволікаючи, й переїхали.

У 42-му році я пішов до школи, більше за все мені запам’яталося як ми ходили до їдальні, невеличкими групками, чоловік по п’ять – для того, щоб у разі бомби не загинув весь клас. А ось у 43-му році мене контузило вдруге, від снаряду, який розірвався поруч зі мною. Я не дуже добре пам’ятаю події, які відбувалися далі, але після цього мене вивезли з Ленінграда. Потім пам’ятаю перемогу, радість. Ось така блокада в моїй пам’яті».

Перемога

70 років тому Ленінградці вибралися із блокадного пекла і перемогли. На честь зняття блокади і відступу німецьких військ від міста 27 січня 1944 року було влаштовано святковий салют і цей день офіційно вважають днем зняття облоги.

Блокада коштувала ленінградцям численних втрат. Усього за час боїв ленінградці втратили 1,5 млн. чоловік, тобто майже половину населення. Найпоширенішим злочином у ті часи стало вбивство з метою заволодіти продовольчими картками. Були випадки людожерства й трупоїдства. Викритих в усіх цих злочинах розстрілювали протягом 24 годин. Але, тим не менше, перемогли не ситі фашисти, а виснажені голодом, холодом і хворобами радянські люди.

Тим, хто народився після війни, багато чого вже не зрозуміти, і того, що пережило військове покоління, – не пережити. На сьогодні блокадників залишилось менше 300 чоловік. Існують спільноти блокадників, і Харків не є виключенням. Такі організації існують для підтримки одне одного і не тільки в моральному плані, але і матеріально. Спільнота розбита на безліч груп, які очолюють куратори, і під їх керівництвом знаходиться 10-15 чоловік. До обов’язків куратора входить регулярно зв’язуватися зі своїми підопічними та по мірі можливості дізнаватися щодо потреб одне одного. Головою спільноти ветеранів «Жителі блокадного Ленінграда» є М. П. ФЕТІСОВА, 86-річна жінка, колишня блокадниця, енергійна жінка, якій не байдужа доля співвітчизників. Переживших облогу Ленінграда ніхто не забуває, про них пам’ятає міська влада і щороку збирає ветеранів, влаштовує для них свята, вручає подарунки.

Ті, хто пережив блокаду, були звичайними людьми. Вони зуміли зробити неможливе – пережити крижане пекло. І не тільки пережити, але й залишитися людьми. Вони йдуть, і разом з ними йде історія. Від нас залежить, щоб вона не пішла назавжди.

В. ДЕНИСЕНКО, наш спецкор.