П'ятниця, березня 29, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

З Каразінської школи до Каразінського університету

У спадок від Каразіна

 

З Каразінської школи до Каразінського університету


ВІД РЕДАКЦІЇ. Ми продовжуємо розповідати про студентів університету, випускників школи с. Кручик на Богодухівщині. Про першу школу на Слобожанщині для селянських дітей, яку відкрив Василь Назарович. Для святкового номеру ми взяли інтерв’ю у випускниці Кручанської школи 2010 р. Юлії ЗМІЇВСЬКОЇ, третьокурсниці біологічного факультету.

…Коли Юля приїжджає додому і прямує повз завітні шкільні двері, їй здається, ще вчора вона була школяркою. А вже майже 3 роки вона – студентка УНІВЕРСИТЕТУ, який заснував її земляк.

Вона іде щасливим шляхом від Каразінської школи до Каразінського університету. Успішно навчається, отримує стипендію. Її захоплення – спостереження за рослинами і тваринами:

– Інтерес до рослин і тварин у мене виник ще у дитинстві в тому самому Кручику, – розповідає дівчина. – Гадаю, що на моє захоплення вплинула чарівна природа рідного села. У який навчальний заклад вступати після школи? На той час я вже обрала для себе Каразінський. Можливо, саме через те, що моє село чимось було любе Василю Назаровичу. Я щиро вдячна викладачам мого факультету, де мене наполегливо вчать, а я, зі свого боку, із великим задоволенням поглиблюю свої знання і в цих знаннях бачу велику перспективу…

– Яку саме?

– Ці знання допоможуть мені втілити мрію: стати викладачем біологічних дисциплін або працівником медичної сфери і приносити своєю діяльністю користь оточуючому середовищу. Уявляю, як буду подорожувати, досліджувати таємничу природу Землі, отримувати нові і нові знання для подальшої роботи. А ще робитиму хоч щось для того, аби навчання і медичне обслуговування у нашій країні були ефективними і безкоштовними.

«Чи не того ж самого бажав Василь Назарович?» – чомусь пригадалось після слів Юлі…

А вона продовжила:

– У той час, коли багато сіл загубили навіть свої назви, мій Кручик існує і буде існувати завжди. Тут повсюди живе пам'ять про Василя Назаровича. У селі є вулиця, названа на честь Каразіна, школа, заснована ним. Кручик входить до складу процвітаючого сільськогосподарського об’єднання імені Каразіна. Тут мешкає багато молоді, яка працює на рідній землі. Можливо, Кручик існує досі тому, що у ньому було засновано першу школу для бідних дітей. Ці діти залишались у селі: жили, працювали, продовжували свій рід... Щороку школа поповнювались дітьми. Так дійшло і до мого покоління. Мені пощастило, що я навчалась у тому ж селі, де жила. Я ходила стежками, якими колись ходив Василь Назарович, милувалась природою села, яке Каразін називав улюбленим. Можливо, ця його любов до рідних місць з роками передалась і мені та привела на біологічний факультет Каразінського університету.

А. ПРАВДИВА.