Субота, листопада 18, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Почесний доктор Іван Франко

Honoris causa

Почесний доктор Іван Франко


ВІД РЕДАКЦІЇ. Іван Франко ніколи не бував у Харкові, не переступав поріг Харківського університету, але на Слобожанщині його знали й поважали як талановитого науковця й письменника, свідченням чого стало присудження йому 1906 року звання почесного доктора російської словесності. Подробиці того, що відбулося 106 років тому, повідомила доцент кафедри історії української літератури Тетяна Степанівна МАТВЄЄВА.

Тетяна Степанівна МАТВЄЄВА: «У доповіді декана історико-філологічного факультету професора В. П. Бузескула на засіданні Ради університету 16 вересня 1906 р. йшлося про те, що факультет, спираючись на дані, представлені в доповідній записці заслуженого професора М. Ф. Сумцова про наукову діяльність І. Я. Франка, має за честь клопотати, згідно зі статею 89 Статуту, про надання йому ступеню доктора російської словесності без випробовувань.

20 вересня 1906 р. Рада університету одноголосно обрала І. Я. Франка почесним доктором російської словесності.

Саме М. Сумцов одним із перших виокремив етнографічні студії І. Франка, відзначивши їх у надрукованій у журналі «Киевская старина» статті «Современная малорусская этнография». Інтерес М. Сумцова до творчості, наукових студій І. Франка був довготривалим, що засвідчує листування, збережене в архівах. Зокрема в 1906 році у зв'язку з 50-річчям від дня народження І. Франка М. Сумцов надіслав йому привітання, в якому високо оцінив його наукові заслуги та побажав нових творчих успіхів. 18 серпня того ж року учений опублікував у газеті «Южный край» велику статтю «И. Я. Франко», у якій визнавав І. Франка кращим журналістом, етнографом, знавцем старовинної української літератури російсько-української частини Галичини. Саме М. Сумцов у вересні 1906 року подав доповідну записку «Иван Яковлевич Франко» Раді історико-філологічного факультету Харківського університету про літературну й наукову діяльність І. Франка, в якій обґрунтував мотиви обрання того почесним доктором російської словесності університету».

– Чи не могли б Ви детальніше розказати про зміст цієї записки?

– У ній М. Сумцов охарактеризував І. Франка як письменника, публіциста, науковця. Серед творів І. Франка виокремив ті, в яких, на його думку, «мастерски обрисована жизнь крестьян в Галиции» (збірки «В поті чола» (1891), «На лоні природи» (1905)), галицької інтелігенції (романи «Основи суспільності» (1895), «Для домашнього огнища» (1897), «Перехресні стежки» (1900), «Столкновение труда и капитала» (твори «Гриць і панич» (1898), «Boa constrictor» (1878, 1905 – 1907) ); драми «Украдене щастя» (1893), «Сон князя Святослава» (1895), «Кам’яна душа» (1895), «Учитель» (1896), поетичні збірки «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900). «Капітальною» назвав М. Сумцов збірку галицько-руських прислів’їв, підтримавши думку професора Празького університету І. Поливки, що це «превосходнейшее приобретение славянской науки». Також М. Сумцов високо охарактеризував монографію І. Франка «Роман о Варлааме и Иоасафе» (1894), написану на основі дисертації, захищеної у Відні 1893 року під керівництвом відомого славіста В. Ягича на тему «Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман і його літературна історія», здобувши учений ступінь доктора філософії. Таким чином, М. Сумцов зробив висновок, що за кількістю та якістю виданих матеріалів І. Франко посідає одне з найпочесніших місць у слов’янській науці.

– Як же відбулося голосування на історико-філологічному факультеті?

– 16 вересня 1906 року факультет одноголосно підтримав пропозицію обрати І. Франка почесним доктором російської словесності університету. А 19 жовтня 1906 року ректор університету Д. І. Багалій інформував попечителя навчального округу про ухвалу Ради університету й просив його затвердити І. Франка почесним доктором російської словесності.

– Відомо, що зберігся вітальний лист Д. Багалія І. Франкові. Що Ви можете розказати про нього?

– У листі від 30 листопада 1906 року Д. Багалій писав І. Франкові: «Милостивый государь, Иван Яковлевич. Совет университета, согласно представлению историко-филологического факультета и на основании 10 пункта параграфа 3 статьи 89 университетского Устава 1884 года в заседании 20 сентября сего 1906 года возвел Вас в степень доктора русской словесности без испытания и представления диссертации, о чем представил на утверждение господина Министра Народного Просвещения. Ныне господин Министр Народного Просвещения предложением от 13 ноября за № 23541 уведомил, что он утвердил Вас в степени доктора русской словесности без испытания и представления диссертации. Сообщая о сем, со своей стороны шлю сердечный привет новому доктору honoris causa».

У Музеї історії університету зберігаються документи, пов’язані з присудженням І. Франкові звання почесного доктора Харківського університету – свідки наполегливої праці наших земляків, спрямованої на гідне поцінування достойників.

Розмовляла А.ЧАЛА.