Четвер, квітня 25, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

70-річчя Сталінградської битви

Незабутнє стукає у серце

70-річчя Сталінградської битви: у дзеркалі спогадів


ВІД РЕДАКЦІЇ. Микола Миколайович Верховод – доцент хімічного факультету, нині – пенсіонер, заслужений ветеран, а тоді, у 1942-му, – звичайний 11-річний хлопчик з містечка Новопскова, що на Луганщині:

– Пам’ятаю, як 10 липня 1942 прийшли до нас у Новопсков німці, пішки, без жодного вистрілу. Перед цим нашим районом проходили солдати 38-ї армії під командуванням Москаленка – вони ночами відступали під Сталінград . Гітлерівці вже захопили Краматорськ, Вовчанськ і тримали курс на Сталінград – надзвичайно важливе місто: річковий та залізничний вузол, через який постачалася нафта, бензин та інші енергетичні ресурси.

«Новий порядок» нацистів спирався на каральні органи: державну таємну поліцію (гестапо), загони націонал-соціалістів Німеччини (СС). Створювалися також допоміжні адміністрації із представників місцевого населення. Коли німці вибирали старост, ніхто з наших жителів не погоджувався їм допомагати. Довелося привезти чужих людей. Через старост здійснювала соціальна політика німців: ми не мали права розпоряджатися своїм господарством, користуватися кафе, навіть криниці були виключно для німців. Другого дня гітлерівці зібрали всіх комуністів і розстріляли...

Українці перетворилися на людей «третього ґатунку»: їх забирали до Німеччини, аби там вони тяжко працювали на країну-загарбника, страчували, якщо не корилися, байдуже, чи то дитина, чи старий. Мій батько, Микола Іванович Верховод, пройшов усю війну – від Воронежа до Берліна, він був у батальйоні аеродромного обслуговування, машиною возив необхідне забезпечення літакам. У 1950-х роках помер. Ростила нас сама мама. Запам’яталося мені, як ми з хлопцями полюбляли глузувати над німцями. У нас був пункт харчування і фашисти там зупинялися відпочивати. І вчинили ми ось таку витівку: засипали глушник снігом. Напрочуд кумедно виглядало, як солдат намагався завести машину, та всі його зусилля зосталися марними. Він вийшов подивитися, у чому річ, аж бачить: з глушника капає вода. І раптом нас помітив, ми сховалися недалеко, та як схопиться за автомат – а ми давай тікати, куди очі гляділи! – сміється Микола Миколайович. – А ще, бувало, чіплялися за допомогою вірьовки ззаду за німецьку машину і каталися на ковзанах. Це також ой як не подобалося німцям!

А у Сталінграді тривала героїчна оборона у двісті днів запеклих боїв, мужності воїнів, жителів, двісті днів крові, страху, бомбардування, пожеж… 62-а армія під командуванням генерала Василя Чуйкова захищала Сталінград. Тривала кривава боротьба: за кожну вулицю, кожен будинок, кожну стіну. Тактика радянських військ полягала в тому, щоб лінія фронту знаходилася якомога ближче до противника. Чуйков запропонував війну групами: боротьба за Мамаїв Курган, за вокзал... До листопада нацисти зрівняли Сталінград із землею, але не зламали дух сталінградців.

23 листопада Червона Армія захопила фашистів в «кільце». Ми бачили тільки війська Воронезького фронту – розгорталася Острогозько-Росошанська операція. «Кільце» замкнули, але його треба було утримати.

Таким чином в Новопскові цілий тиждень стояла лінія оборони – по річці Каліянці. Так от, десь у 20-х числах зранку ми почули залп «Катюш». Визволення Новопскова тривало, можна сказати, до 8 години ранку. Як згадую, коли їхала нашою вулицею 3-я армія, аж дух захоплює – скільки там було танків! Я такого ще не бачив, наші будинки здригалися! Таким чином, лінія фронту змістилася – і штаб Південно-Західного фронту на чолі з Жуковим стояв у Новопскові.

Отож, наше місто було окупованим близько п’яти місяців. Як німців вигнали, ми десь через тиждень пішли до школи, її треба було привести до ладу, з неї італійці зробили стайню. Рубали дрова, викопували із землі книги, підручники (зарили, аби німці не спалили), одним словом, займалися післяокупаційною відбудовою.

А вже у 1949 році я за навчальним розподілом приїхав до Харкова, вступати на хімічний в Харківській державний університет… Закінчив успішно навчання. Академік Литвиненко залишив мене працювати на кафедрі органічної хімії. І ось уже я з 50-річним стажем і по цей день, вже як пенсіонер, приходжу до університету...

Все, що я вам розповів – чистісінька правда, яку свято зберігає пам’ять.

Про Сталінградську битву слухали О. КРАСЬКО, Г. ПЕТРЕНКО, третьокурсниці.