Вівторок, вересня 26, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Дмитро Іванович Менделєєв

HONORIS CAUSA

 

Дмитро Іванович Менделєєв

Говоритимемо ми з вами про Дмитра Івановича Менделєєва –  Почесного професора нашого університету. Так, саме про того, якому наснилася Періодична система. Як зазначає доктор хімічних наук, професор Микола Отарович Мчедлов-Петросян, завідувач кафедри фізичної хімії хімічного факультету, геніальні ідеї не з’являються з нічого, не виникають у снах і не прочитуються по зірках. Вони –  наслідок невтомної праці, за яку, до речі, Дмитрові Івановичу так і не дали звання академіка Санкт-Петербурзької академії. Чому? «Багатьом, хто міг вплинути на це важливе рішення, відкриття хіміка здалися недостатньо видатними. Це залишається на їх совісті. Тепер тих людей ніхто не пам’ятає, а Менделєєва знають усі», –  відповідає на моє запитання Микола Отарович.

Але ми на такому поясненні не зупинимось і звернемось до періодики та книжок. Гортаючи сторінки, дізнаємось, що наука –  це не єдина річ, яка займала час Дмитра Івановича. Він цікавився громадським життям та особливо не стримувався, висловлюючи дещо крамольні на той час погляди. Кажуть же люди, що «Язик до Києва доведе», та Менделєєва він довів лише до конфлікту з міністром освіти Росії. Хімік написав студентську  петицію, яка не припала міністрові до смаку. Мабуть, тому Дмитро Іванович так і залишився тільки членом-кореспондентом Петербурзької академії. «При цьому він мав звання члена Паризької академії наук, а також Бельгійської, Римської, Чеської, Шведської, Болонської та багатьох інших зарубіжних академій. Звання професора йому присвоїли Оксфордський, Кембріджський, Прінстонський та Геттінгенський університети. Загалом Дмитро Менделєєв мав понад 130 наукових звань і нагород. До речі, праці Дмитра Менделєєва було подано на здобуття Нобелівської премії, але він її так і не отримав –  не встиг дожити до цієї нагороди», –  нагадує нам «Україна молода».

–  Що ж потрібно для того, щоб стати почесним членом університету? –  цікавлюся у Миколи Отаровича.

–  Зв’язок з цим університетом, співробітництво з кимось із людей, які тут працюють. Наприклад, у протоколах засідань фізико-хімічного товариства можна відстежити зв’язок Менделєєва з нашим університетом. По-перше, це привітальні листи. Йому писали, він відповідав. Тоді ж коло вчених було достатньо вузьке. Вони всі один одного знали. Також в книзі  «Основи хімії» Менделєєв згадує і харківських вчених Павла Дмитровича Хрущова і Володимира Федоровича Тимофєєва, посилається на їх роботи, –  доводить причетність хіміка до університету завідувач кафедри фізичної хімії.

Менделєєв –  не тільки відома та визначна особистість, а ще й легендарна! Про нього складено не одну загадкову історію. Наприклад, сон, у якому фігурувала відома кожному школяреві Періодична система. Дослідники стверджують, що все це казки.  А дехто навіть говорить про детально продуманий хід Дмитра Івановича, самопіар, так би мовити, а насправді ж він провів не одну годину, розкладаючи картки з написаними на них хімічними елементами, щоб впорядкувати все це за властивостями й атомними масами. Та навіщо гадати? Як би там не було, але його робота допомогла хімічній науці зробити величезний крок вперед.

Легенда № 2 у нашому списку –  це приписування Дмитрові Івановичу авторства горілки. Таким маркетинговим ходом інколи користуються виробники. От подивіться: наш продукт був вигаданий вченим зі світовим ім’ям (ставимо плюсики навпроти пунктів «якість» та «престиж»!) Російський журналіст та історик Вільям Похльобкін у книзі «Історія горілки» писав, що Менделєєв довів: цей алкогольний напій має бути сорокаградусної міцності. Але все це перебільшення. Напевно, таку історію «спровокувала» дисертація хіміка про визначення густини суміші етанолу з водою. А з приводу його «винаходу» зазначаємо тільки, що у той час, коли за стандарт була визнана горілка 40 градусів, Дмитрові Івановичу було лише 9 років.

Та повернемось до його зв’язку з університетом. Менделєєв був почесним членом Фізико-хімічного товариства. В Каразінському працювали кілька послідовників його досліджень з хімії розчинів: професор Флавіан Михайлович Фловицький та Дмитро Петрович Турбаба, які також досліджували розчини.  «Точка зору Менделєєва була своєрідна і не зовсім виправдалась. Він не приймав теорію електролітичної дисоціації, вважав, що в розчині йони не існують. Деякі харківські вчені теж так вважали. І Павло Дмитрович Хрущов, і Флавіан Михайлович Фловицький. Але Менделєєв розвинув уявлення про так звану гідратацію, сольватацію. В своїй роботі «Дослідження водних розчинів сірчаної кислоти» він розробив метод визначення кількості сполук, що утворюються в розчинах. Це була одна з перших робіт, що заклала основи фізико-хімічного аналізу –  галузі науки, що межує з хімією та геометрією.  Цим займався наш хімік Турбаба Павло Дмитрович. У нас в бібліотеці є його книга, де він детально описує дослідження», –  завершує пояснення Микола Отарович.


С. ШКУРАЙ.