Середа, листопада 22, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Я хочу вам сказати

Гуртожиток –  мій дім

 

Я хочу вам сказати

Я кожного ранку відчуваю радість з приводу «я в Каразіна!»: один етап пройдено. І кожного дня я повертаюся після занять у свій новий дім –  студентський гуртожиток. Чесно кажучи, стереотипно я уявляв його набагато гірше: наслухався коментарів. А в результаті –  мені відразу тут сподобалось. Будівля в гарному стані, на вахті завжди сидить чергова, яка весь час контролює рух на вході. Моя кімната № 452 –  на п'ятому поверсі. Блокова система приємно здивувала. Можна й на ліфті під'їхати, але я переважно пішки ходжу.

Поселитися в гуртожиток мені довго не вдавалось. Спершу військкоматні справи улагоджував: документи постійно доносив, потім  в паспортному столі конфуз вийшов. Врешті-решт, я таки поселився до гуртожитку. Спочатку ми з моїми батьками та новими сусідами прибрали «нашу фортецю», зробили перестановку меблів, щоб втиснути в кімнату третє ліжко. Тато мій гарну люстру повісив, ми потім потужну лампочку вкрутили, тож проблем з освітленням не має. Великий стіл по центру і нічого зайвого в кімнаті. Справа на вході –  старенька «шафа-купе», де ми зберігаємо всі речі. Поряд з нею кухонний стіл. Навпроти шафи стоїть холодильник, він у досить непоганому стані, але іноді кумедно реве, особливо вночі, як сторожовий пес. Великий стіл слугує для нас їдальнею і, водночас, місцем навчання. Цікавим елементом інтер’єру є наш стілець-трансформер, його міцна конструкція з двох стільців, з‘єднаних в один, явно убезпечує від падіння, коли треба ставати на нього у справах під стелею. Вікно в кімнаті дерев’яне, під ним знаходимо маленьку батарею. Боїмося, що важко нам буде від холоду уберегтись в суворі зимові вечори.

Сусіди мої –  Єгор Орлов та Влад Колєснік, першокурсники із українського відділення. Влад –  майже земляк: я з м. Валки, а він із с. Високопілля (між нами відстань приблизно в 15 кілометрів). Він вісім років навчався у Високопільській школі, а останні три роки –  в Харківській спеціалізованій школі-інтернаті «Обдарованість» за інформаційно-технологічним профілем. Але прийшов на філфак. В нашій кімнаті йому все подобається. Єгор приїхав до Харкова з міста Сєверодонецька. Він закінчив 20 школу свого міста в 2011 році і після цього вступив за спеціальністю «інженер-геодезист» до Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва. І швидко зрозумів, що ця професія не для його гуманітарного складу розуму і зовсім йому не подобається. І ось приєднався до Каразінської спільноти. Загалом, все Єгору до вподоби, порівняно з докучаївскими апартаментами, в каразінських райські умови. Єгор –  людина надзвичайно спокійна, проте й гумором не обділена.

В нашій 452 на стелі –  іграшкові зірки, які ніби стверджують, що нехай мешканці цієї кімнати зірок з неба і не хапають, але вони завжди поряд –  тільки дотягнись.


Дмитро ГРЕБІННИК, група ЛЖ-12.