Середа, листопада 22, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Душа, осонцена для нас

 

Творчість

Душа, осонцена для нас

ВІД РЕДАКЦІЇ. Побачила світ нова книжка вибраної лірики професора Володимира Семеновича КАЛАШНИКА «Осоння осені».  І редакція не втрималася, щоб зробити своїм читачам подарунок до початку нового навчального року і перших днів Слобожанської осені… У книжці вибраної лірики автор пропонує читачам лише оригінальні вірші, належні головним чином до інтимної лірики. Кілька поезій узято ще зі студентських літ чи дещо пізнішого часу, їх означено роком написання. Але більшість творів, уміщених у пропонованій збірці, належить порі золотої осені, коли «на павутинках бабиного літа моя душа до обрію пливе». Маючи переконання, що «весна, довічний дар поету, із літом за межу не відбула», ми адресуємо публікацію не тільки ровесникам автора, а й небайдужим до ліричної поезії молодшим поколінням, зокрема із молоді, із якою Володимир Семенович працює як педагог понад півстоліття.

 

***

Осоння осені. Останній пломінь літа

Вгортає душу в тихий супокій.

Погожі дні. І ще не в’януть квіти.

Відходу кроки –  скрадливі й легкі.

 

У ніч пливуть осінні міражі

Бентежні сни снувати до світанку.

І в стомленій закоханій душі

Нуртують сиві мрії наостанку.

 

П’янке жадання стрічі –  не прощань! –

Несуть солодкі сонячні хвилини.

У бабиного літа павутини

Впліта осоння осені печаль.

 

Час дивоцвіту, і бентег, і розстані,

Незгасної зорі в осонні осені.

 

***

І знову літо відшуміло.

Моє багатство –  стільки літ!

Веселкам сонячним на зміну

Прийшов осінній дивоцвіт.

 

Гаї у розкоші сумирній

Лягли вінком на втому нив.

Вже журавлів журливий ирій

В далекі мандри поманив.

 

Стаю під корогви Покрови,

Приймаю щедрий Божий дар.

Дні золотисто-пурпурові

Ще повні пристрасті й жадань!

 

***

Зосталось небагато перевалів,

Тому в обхід, все рідше –  напрямки.

Молюсь, щоб шлях і далі осявали

Твоїх очей незгасні маяки.

 

І ще прошу свою Любов-Месію:

Стели дороги віри і безмеж,

Даруй одвічне диво воскресіння

І за останнім перевалом теж.

 

***

Ти, пізня осене, сумна:

Вістуєш зиму –  білий саван.

Ворон різкими голосами

Нагадуєш про карму нам –

Невідворотний рішенець...

І справді: вчора –  лиш отець,

Сьогодні –  дід... і на причалі.

Вже й радість в образі печалі.

І так тривожно пада сніг...

Та посміхається вві сні

Моє кумедне онучатко.

Все починається спочатку...

 

***

Біжать літа озиминою –

В кінці шляху сказав Поет.

І відійшов. Переді мною

Прощання мить і тихий лет

Його душі на крилах слова...

Летять натруджені літа

У край, де зерно пророста,

І кличуть серце до розмови...

 

***

Ти вічно юна, альма-матер

Тебе благословив Каразін

На славу рідної землі.

В тобі наснага творчій спразі,

Мов у Кастальськім джерелі.

Виходиш знов і знов на старти,

І нескінченний твій політ.

Ти вічно юна, альма-матер,

Єднаєш плід і першоцвіт.

Хай осявають зорі повні

Твій шлях у далеч без узбіч.

А ти у Космосі духовнім

Незгасним сонцем сяй довіч.

 

***

Житейське море –  вал за валом,

І вже дев’ятий наплива...

А жнива зібрано так мало,

І сказано не всі слова.

 

Слова відради і надії

Любові, ніжності, тепла,

Що ними серце молодіє, -

Їх доля кожному дала.

 

Спішу той Божий дар зібрати

Мереживом співучих рим,

Поки в душі вогніє кратер

І вал дев’ятий не накрив.

 

***

Не багатий осені ужинок,

Та стихає врешті маята.

Тихопад замріяних сніжинок

Супокоєм душу огорта.

 

***

Пора щедрот, прощальна, перелітна.

Плодами цвіту мліє все живе.

На павутинках бабиного літа

Моя душа до обрію пливе.

 

***

Учасникам святкування 200-річчя першого

випуску Каразінського університету.

 

Повертаємося, друзі, в студентські літа –

У світанки, під білі закохані зорі.

Повертаємось до юності в радості й горі –

Там початок дороги і клятва свята.

 

Квіти вірної дружби посіяно там,

Що не в’януть ніколи, зціляючи рани.

У сердець незрадливих розчинені брами

Альма-матер спішить навперейми літам.

 

«Гавдеамус» і юний студентський наш вальс…

Їх мелодії вічно нам будуть звучати.

Знов студенти ми всі –  юнаки і дівчата.

І над нами щаслива зоря зайнялась.

 

Не забути довіч нам студентські літа,

Де світання ясне і закохані зорі.

Наша юність –  маяк у життєвому морі,

І початок дороги, і клятва свята.

19 квітня 2008р.

 

***

Уже давно я на причалі,

Живу в полоні міражу.

Постійно більшає печалі:

Відходять друзі за межу.

 

А за межею –  вічна тьма.

І досить часто передчасно.

Та рідні душі непогасні

Між нас витають мовчкома.

 

Тож решту літ чи днів земних,

Допоки скінчиться дорога,

В любові і молінні Бога

Прожити маємо й за них.

 

***

Душа жива

До 200-річчя М. Гоголя

 

Душа. Одвічний дух, що житиме вовік.

То воля Божа. Хто її порушить?

І ось знайшовсь купець на мертві душі,

Такий собі безбожний чоловік.

 

А геній наш збагнув оті дива

І світові явив поему-драму.

Сміється ридма Гоголь разом з нами

На суд і благовіст. Душа жива!

 

***

Пам’яті Н. Г.

Скінчилися труди і дні…

Душа десь тут витає поки.

Так тяжко матері в труні,

Коли сини по різні боки.

 

Її продовження, кровини

На маминій земній межі.

Стоять обабіч домовини

Брати, холодні і чужі.

 

Завмерла посмішка гірка.

Невже й тепер вони не квити?..

Душа не відліта, чека

На Богом прийняті молитви.

 

***

О скільки літ зозулі накували!

Розщедривсь час на мій зозулин лік

Підніжжя гір, вершини перевалів,

І старт, і фініш, а між ними –  пік.

 

Життєва книга, писана трудами,

Сувій набутків скромних розгорта.

Стежки й дороги –  обхідні і прямо –

Усе вмістили пройдені літа.

 

Питаю в Долі, чи була щаслива.

Гортаю том життя календаря.

Там –  чесний труд і праці щедра нива.

А над усім –  незраджена зоря.

3 липня 2011р.