Вівторок, березня 19, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Коли покличе Вітчизна…

 

Ніхто не забутий…

Коли покличе Вітчизна…

ВІД РЕДАКЦІЇ. У 2012 році виповнюється 70 років від заснування підпільної молодіжної антифашистської організації «Молода гвардія». І «Харківський університет» вважає своїм обов'язком згадати героїв і низько вклонитися їх світлій пам'яті. Хто загинув за Вітчизну, житиме в віках...

Пам'ятник від пам'яті

У районі вулиці Культури знаходиться Алея героїв-молодогвардійців. Тут пам'ять про них увічнена в бюстах Олега Кошового, Любові Шевцової, Івана Туркенича… Вони дивляться на нас із постаментів –  бюсти, які навічно залишили тих хлопчиків і дівчат молодими. Коли вони пішли на подвиг, мученицьку смерть в ім'я нашого з вами майбутнього, вони були нашими ровесниками. Я дивилася своїми живими очима у їх кам'яні очі, й історія оживала…

Права завжди істина

Організація «Молода гвардія» діяла в місті Краснодоні Луганської області під час окупації його фашистськими військами у Велику Вітчизняну війну. До організації молодих борців із фашистами, які прийшли у їхній рідний Краснодон, увійшло 110 хлопчаків і дівчат. Наймолодшому з них Олегу Кошовому на момент вступу до підпілля щойно виповнилося 14. Очолив «Молоду гвардію» 22-річний Іван Туркенич, активно себе виявили такі підпільники, як Георгій Артунянц, Іван Земнухов, Олег Кошовий, Василь Левашов, Уляна Громова та Любов Шевцова. Ці юнаки та дівчата випускали антифашистські листівки, проводили диверсії, влаштовували підпали та навіть замахнулися на організацію збройного повстання в Краснодоні, та незадовго до реалізації їхніх планів організацію було розкрито. За свою антифашистську діяльність молодогвардійці поплатилися життям: більшість із них, живих і мертвих разом, скинули в шурф шахти, з якої ще довго доносився стогін страждальців. Деяких розстріляли в Гримучому лісі міста Ровеньки, а когось –  в інших районах. (Читайте в № 14 за 2002 рік матеріал Н. Кріуліної, тогочасної першокурсниці відділення журналістики, про обеліск в Гримучому лісі міста Ровеньки, присвячений 60-річчю «Молодої гвардії».) Усі молодогвардійці перед смертю зазнали тортур.

Їхня пам'ять увіковічена в назві міста Молодогвардійськ Луганської області, в Краснодоні діє музей «Молодої гвардії» та встановлено пам'ятник. Їх іменами названо безліч вулиць, а також відкрито на їхню честь не одну алею і парк. Їм присвячена книга О. Фадеєва, спектаклі, фільми і літературні твори.

Професор Сергій Михайлович КУДЕЛКО, директор Центру краєзнавства: «Основний ризик у вивченні діяльності такої організації, як «Молода гвардія», полягає в тому, що більшість людей знає про неї з роману О. Фадеєва «Молода гвардія». Звідси й величезна кількість спекуляцій, які ототожнюють роман із історичним твором. Безумовно, Фадеєв –  видатний письменник, але його твір –  це просто роман. Ніхто ж не вивчає діяльність Наполеона за «Війною та миром» Л. М. Толстого! «Молода гвардія» Фадеєва –  це твір на історичний мотив. Але роман треба сприймати як роман, історичні факти як історичні факти. Літературу вивчають за художнім словом, історію –  за документами.

У творі Фадеєва безліч історичних неточностей. Приміром, Харківський університет пов'язаний із діяльністю «Молодої гвардії» через Шуру Дубровіну. В романі вона зображена як скромна дівчина, інститутка. Але я спілкувався з жінками, які з Шурою жили в одному гуртожитку, й вони стверджують, що Дубровіна у творі й Дубровіна в реальному житті –  це дві різні людини. Реальна Шура була справжнім лідером за характером. Але сам письменник і не претендував на історичну достовірність. Однак ряд недобросовісних істориків, журналістів і політологів використовують роман як фактичну основу. Такий підхід просто викриває автора в його упередженості, невмінні та незнанні.

Якось два роки тому я проводив екскурсію Харковом для академіка Ядова, соціолога з Москви. І розповів йому про те, що в нашому місті існує алея пам'яті молодогвардійців. Він знав чоловіка однієї з тих дівчат, які були в лавах підпільної організації, і забажав поклонитися та вшанувати пам'ять загиблих. Я це кажу до того, що яким би чином не спекулювали цими питаннями сьогодні, пам'ять має жити».

Працюючи з матеріалами музею нашого університету, я наткнулася на дві статті: «Тайна двох комісарів» («2000», номер від 5 серпня 2006 року) та «Останній молодогвардієць» («Україна молода» від 21 листопада 2006 року). І кожен із авторів по-своєму тлумачить діяльність «Молодої гвардії». А єдиним і незаперечним є те, що в цих юних хлопців і дівчат була мета звільнити рідне місто від загарбників, помститися фашистам, які непрошеними гостями вторглися на рідну землю. Війна –  це страшно. Зрадництво –  це страшно. Захист Вітчизни –  святий обов'язок кожного громадянина, який любить свою землю. А це –  безцінно. Бо  сьогодні, в мирні й ситі часи, наші ровесники живуть  взагалі без мети, безцільно витрачають своє життя. І найдорожче в сьогоденні –  гроші…

Каразінці в лавах «Молодої гвардії»

Наш університет із діяльністю організації «Молода гвардія» пов'язаний через Шуру Дубровіну. Вона вихованка Харківського університету, коли почалася Велика Вітчизняна, закінчила четвертий курс біологічного й навічно занесена в списки студентів п'ятого курсу. Одна з аудиторій нашого університету, а саме колишня УП-21, раніше носила ім'я цієї підпільниці. Сьогодні ж залишилися самі лише спогади та матеріали музеїв.

Приміром, у музеї історії нашого університету зберігається кілька дуже цікавих свідчень. Одне з них –  із матеріалів музею «Молода гвардія» міста Краснодон. Біжиш очима по рядках, і перед тобою ніби вимальовується цілісний образ Шури, сильної, вольової та хороброї: «Шура була наймолодшою у сім'ї, дружила більше з хлопчаками, ходила з ними ловити рибу, рано навчилася кататися на ковзанах, відвідувала заняття столярного гуртка». Але при цьому, як свідчить цей же документ, Шурі притаманні й цілком дівчачі якості, як-от старанність у навчанні: «Навчалася Шура добре, мріяла бути вчителькою. Зі шкільних предметів найбільше любила хімію, ботаніку, зоологію, захоплювалася малюванням».

Коли Шура виросла, її характер не змінився, як свідчать очевидці. Сокурсниці Дубровіної Галина Яківна Тимченко та Ніна Вікторівна Єфременко жили з Шурою в одній кімнаті студентського гуртожитку в Харкові: «Як зараз пам'ятаємо Шуру –  завжди охайно одягнену, у своєму постійному костюмчику з білим комірцем, світловолосу, з короткою стрижкою, сірооку і в червоному береті, одягненому трохи набік. У кімнаті нас було сім чоловік. Всі ми були дуже дружні. Шуру поселили в нас трохи пізніше, але вона відразу подружилася з усіма, і нам здавалося, що живемо ми з нею з першого курсу. Вона була проста і товариська. Ми одразу помітили її чуйний характер. У своїх вчинках вона була вольова, принципова і цілеспрямована. Своєму слову вона ніколи не зраджувала».

Така людина могла прожити дійсно гідне життя. Але доля розпорядилася інакше… Війна –  це страшно, як мінімум тому, що вона не обирає, молодий ти чи старий.

К. АНІНА.