Вівторок, березня 19, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Жива ода математиці

 

Ювіляри

Жива ода математиці

ВІД РЕДАКЦІЇ. Нашому сучаснику, видатному математику Володимиру Олександровичу МАРЧЕНКО 7 липня 2012 року виповнилося 90 років.

Життя Володимира Олександровича –  це ода любові до науки. І вона, слід відзначити, відповідає йому взаємністю. Приміром, у роки Другої світової війни саме наука врятувала життя майбутньому академіку та його родині. Однак, як би дивно це не звучало, не його рідна математика, а хімія, якою він поряд із фізикою захоплювався ще в шкільні роки. Двадцятирічний Сашко розробив цілу дієву технологію для виробництва сірників, які були під час війни в страшенному дефіциті. Саме продаж цього дефіцитного продукту допоміг видатному математику не померти з голоду у важкі роки Великої Вітчизняної війни.

До Харківського університету Володимира Олександровича привела сама доля. Спочатку майбутній математик вступив на фізичний і механіко-математичний (заочно) факультети Ленінградського університету, і лише війна кардинально змінила його географічне положення. У Харківському університеті все вийшло якнайкраще: у 1945 році закінчив математичне відділення фізмату, а в 1948-му –  достроково аспірантуру. Усього через три роки після цього світ побачить його докторську дисертацію «Деякі питання теорії одномірних лінійних диференціальних операторів другого порядку».

Виключність в науковій царині «переслідувала» Володимира Олександровича: у свої неповні сорок років він удостоївся звання члена-кореспондента АН УССР, а ще через вісім років став дійсним її членом. З АН СРСР справи також склалися незвичним чином: звання її академіка Марченко здобув у 1987 році, оминувши етап члена-кореспондента. Проте не ці високі звання є найбільшим життєвим досягненням Володимира Олександровича у внесок до світової математичної науки та виховання кількох поколінь харківських математиків. Найперше –  роботи вченого, присвячені зворотнім задачам теорії розсіювання, спектрального аналізу, новому методу побудови розв'язків нелінійних рівнянь і деяким іншим питанням. Аби підкреслити воістину непересічний внесок вченого, слід згадати історію про те, як Володимир Олександрович отримав важливі результати в галузі теорії усереднення диференційних рівнянь із частинними похідними на цілий десяток років раніше, ніж його колеги з Америки та Франції. Ще одним підтвердженням наших слів може слугувати той факт, що іменем Марченка названа ціла математична формула! А це та нагорода, яку присуджує найвибагливіший суддя –  світова наукова спільнота.

Що стосується виховання поколінь харківських математиків, то про це свідчить безпосередня участь Володимира Олександровича у відкритті в Харкові такої потужної наукової структури, як ФТІНТ у 1960 році. Саме академіку Марченку та його однодумцями Н. І. Ахієзеру та О. В. Погорєлову належить ідея створення при ФТІНТі математичного відділення, що складається з кількох окремих відділів. Багато років Володимир Олександрович виступав очільником одного з цих відділів, проте ніколи не губив зв'язку з Каразінським і незмінно залишався його професором. Його вихованці –  це кілька десятків кандидатів і докторів наук, а також сотні студентів, яким пощастило слухати його лекції, писати дипломні дослідження.

Про загальносвітове визнання внеску академіка Марченка в математику свідчать такі високі нагороди, як Ленінська премія, дві Держпремії УРСР, орден Ярослава Мудрого, звання Заслуженого діяча науки і техніки України, звання Почесного доктора Сорбонни, обрання членом Норвезького королівського товариства наук і літератури та Золота медаль імені В. І. Вернадського. А ще Володимир Олександрович –  дивовижна людина, за свідченнями всіх тих, хто мав і має щастя з ним спілкуватися: він захоплюється лижами, байдарками, філателією. Заслуужений учений захоплений життям і безмежно вірить у людей… Слава нашому ювіляру.

А. КАНТ.