Четвер, квітня 25, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Звільнення від чого?

Слово не горобець. Заговори, щоб я тебе побачив.

Звільнення від чого?

ВІД РЕДАКЦІЇ. Продовжуємо розмову про культуру мови. Влітку у Харкові побувала популярна Ірена КАРПА — бунтарка по життю. Ця жінка не боїться бути для когось аморальною, а для когось геніальною. Вона не лізе до кишені за словом і часто порушує кордони цензури в своїх висловах.

— Ірено, ось таке «бунтарство» і є за вашими ж словами, «звільнення від особистого, а потім і суспільного»?

— Меседж у мене в житті, взагалі, один — це звільнення. Починаючи від звільнення особистого і закінчуючи звільненням суспільним, тобто всіх українців.

— Ви привезли до Харкова свою нову книгу «Піца «Гімалаї». Що в ній віднайдуть нового для себе ваші читачі?

— Кожен витягає щось сам для себе. Хтось знайде тут історію кохання, хтось — якісь філософські речі. Рецепти, як себе знайти у ті моменти, коли ти не знаєш, що робити далі, наприклад, чим тобі зайнятися після університету. Взагалі, «Піца «Гімалаї» — така собі пригодницька книжечка, в якої ще є ілюстрації. Тому, якщо є маленькі діти, які полюбляють виривати малюнки з книжок, віддавайте їм серединку. А можете навіть, якщо замалюєте чорним маркером погані слова, подарувати своїй двоюрідній бабусі, їй також буде цікаво це почитати. Відразу скажу, що тут є «хеппі-енд». В книжці багато буддійської філософії і буддійських легенд, чогось такого, про що ви не знали, але точно здогадувалися…

— Щодо «замалюєте чорним маркером погані слова». Часто нарікають на вашу нецензурну манеру.

— Люди люблять нарікати, скаржитися на «матюки», звинувачувати. Колись мені не вдавалося заспівати одну пісню і я викрикнула на всю горлянку якусь лайку, на що мій звукорежисер сказав: «Ось твій справжній голос, запам’ятай, як ти це сказала». І це було дуже важливо — той момент, коли ти не прикидаєшся. Бо коли ти лаєшся, ти не намагаєшся комусь догодити. Соціум тільки те й робить, що намагається робити з нас якихось кривеньких качечок, вдягати в незручне взуття. До всіх речей треба ставитися спокійніше...

В. БІЛЯВСЬКА, другокурсниця відділення журналістики.