Четвер, березня 28, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

З відстані у 10 років

Пам'ять

 

З відстані у 10 років


Ось він на чорно-білій фотографії стоїть  поруч з відомим радянським поетом Є. О. Євтушенком. На іншій – щось пояснює не менш відомому радянському поетові Б. О. Чичибабіну. Він – Валерій Федорович МЕЩЕРЯКОВ, доцент історичного факультету, народний депутат України, Заслужений працівник народної освіти України, проректор університету з учбово-виховної роботи й міжнародних зв’язків, але перш за все Людина з великої літери... 10 років тому Валерій Федорович пішов від нас, та пам'ять про нього не згасає...

Я, кореспондент газети «Харківський університет», стою біля звичайної сірої п’ятиповерхівки на вулиці Б. Чичибабіна. Ліворуч від дверей першого під’їзду – пам’ятна табличка: «У цьому будинку в 1980-2002 рр. жив видатний громадський і державний діяч, народний депутат України, професор Харківського університету Валерій Федорович Мещеряков». Ніяких вишуканих котеджів чи елітних новобудов. Він жив скромно і з-поміж інших виділялявся лише неймовірно багатим внутрішнім світом, гордовитою осанкою і добрими справами.

Моє враження підтверджує директор Університетського ліцею, кандидат історичних наук, доцент, учитель-методист, учень і друг В. Мещерякова – Сергій Володимирович Д'ячков: «У суспільстві завжди виділяється група людей, яка веде всіх останніх і змінює життя на краще, змінює суспільство. Група Громадян. Тільки справжні лідери можуть жертвувати собою… Валерій Федорович пішов у 55-річному віці, він спалив себе, пожертвував собою. Серед інших політичних діячів депутат Мещеряков вважався білою вороною, бо виділявся інтелігентністю, високим інтелектом. Валерій  Федорович був патріотом університету. Йому було комфортно в цих стінах. Він багато разів мені зізнавався, що йому в університеті дуже добре, тут він відпочиває. І вже працюючи депутатом парламенту, продовжував читати лекції…»

Велике краще бачимо на відстані. З роками все більше усвідомлюється глибина утрати, необхідність для багатотисячного колективу тієї чи іншої ОСОБИСТОСТІ... В. Ф. Мещерякова немає серед нас вже 10 років, а його значення в житті лише поглиблюється, розширюється й утверджується.


А. КАЛІНІНА, третьокурсниця відділення журналістики, «Творча майстерня» викладача О.О.НЕРУХ.