Незабутнє стукає у серце!

70-річчя Сталінградської битви

Ігор Муратов (1912-1973) –  харків'янин, випускник Харківського університету, яскрава зірка на поетичному небосхилі. Людина з великої літери, поет-фронтовик. Ігор Муратов гинув на фронтах Великої Вітчизняної, воскресав, знову зазнавав пекельних мук фашистського концтабору… Його точна поетична думка спрямована у далеч років, до нас, нащадків.

Слово до живих

Я до вас не прийду, мене вбито,
Із землею зрівняли мій рів,
У бетоннім мішку Моабіта
Я сконав. У Треблінці згорів.
Полетів сірим попелом-димом,
Капустяні угноїв грядки.
Чув: зубами гризуть молодими
Качани, мов хрусткі кістки,
Зондер-вбивці.
Кричу, сповіщаю,
Потойбічною пам»яттю мщу:
Не прощав, не простив,
Не прощаю,
Не дозволю простить,
Не прощу!

ВІД РЕДАКЦІЇ.
ФРОНТОВИКИ, НАДІНЬТЕ ОРДЕНИ!
Під такою рубрикою у нашій газеті багато років – близько семи десятиріч ішли розповіді про ветеранів Великої Вітчизняної війни. У дні торжеств приходили вони – фронтовики – до рідного університету святково одягнутими, з бойовими нагородами, що їх одержали за подвиг в ім'я життя у страшному двобої з фашизмом. У СТРАШНОМУ ДВОБОЇ З ФАШИЗМОМ ВОНИ ПЕРЕМОГЛИ! 1418 днів Іван Яремович Ткаченко і Петро Якович Корж, Борис Пилипович Данилевич і Іван Климентійович Рибалка, Борис Мойсейович Райхцаум і Федір Олександрович Коноваленко, Віталій Олександрович Мосєнцев і Олександра Кузьмівна Клименко… І десятки, десятки інших вихованців Каразінського керувались одним принципом – «Не до ордена, была бы Родина». Бо боронити Вітчизну від ворога  у всі часи почесно, героїчно, чесно. Світло цього подвигу перейшло до нас, живих нащадків.

Пролетів час, фронтовиків біля нас практично не залишилося. Пішли у 2012 році від нас Герой Радянського Союзу Дмитро Андрійович Ушаков, Петро Дмитрович Оробинський… У липні – воїн-фронтовик, видатний археолог Борис Андрійович Шрамко… У серпні – Іван Єремієвич Ткаченко... А пам'ять наша жива, хоча б як кому не хотілося її підкорегувати. Пропонуємо на місце заслуженої рубрики НОВУ – «Незабутнє стукає у серце!» Перший матеріал.

Сьогодні, рівно  70 років тому, триває СТАЛІНГРАДСЬКА БИТВА. Фашисти називали Москву головою, а Сталінград – серцем великої держави. І серце це не вдалося ворогові зупинити.

У ці дні ТРИВАЄ СТАЛІГРАДСЬКА БИТВА (17 червня 1942  – 2 лютого 1943 рр.) Одна з найбільших битв Другої світової війни. Шість з половиною місяців (вдумайтеся!) тривала вона. Кожен її день був днем звершення великих подвигів. У боях під Сталінградом було розгромлено або взято в полон 22 фашистські дивізії, здалися в полон 24 фашистських генерали на чолі з фельдмаршалом Паулюсом. Перемога під Сталінградом стала корінним переломом у Великій Вітчизняній війні і всій другій світовій.

200 довгих днів точилася найбільша битва людства за своє майбутнє. 142 дні – у самому місті. 125 днів тривали оборонні бої. «Ні кроку назад», – твердили захисники Волзької твердині. 22 грудня 1942 р. на відзнаку героїчного подвигу солдата-захисника Сталінграда було встановлено медаль «За оборону Сталінграда!» Нею було нагороджено 707 тис. учасників Сталінградської битви. Серед них  був і мій тато – 32-річний солдат-зв'язківець Новосел Олександр Іванович. А ще за Сталінград його було відзначено медаллю «За відвагу». Батько захищав не Сталіна, а дружину із чотирма дітьми, які чекали на батька вдома на окупованій Харківщині. Від тата я і пам'ятаю розповіді, як стояли насмерть на Волзі – 200 метрів залишалося пройти фашистам до великої ріки, щоб упало місто, і вони їх НЕ ПРОЙШЛИ!

Ви ніколи не бували у Волгограді? А я була. І стояла на Мамаєвому кургані біля фігури Матері-Вітчизни. І привела жменьку землі татові на згадку. А від фашистського Рейхстагу у Берліні, до якого він гнав ворога від Сталінграда до Берліна, у 1970 р. камінчик підняла біля колишнього фашистського лігва студентка Харківського університету, боєць інтернаціонального студентського загону «Дружба».

Із 19 листопада 1942 р. по 2 лютого 1943 тривав другий період – наступальний – Сталінградської битви. Він завершився повним оточенням і капітуляцією 91 тис. німецьких солдат і офіцерів на чолі із фельдмаршалом Паулюсом. Історія не знала до Сталінграда такої битви і такої перемоги Добра над Злом! І починаючи з лютого 1943 р. ми погнали ворога на захід, до самого Берліна. І мій тато – рядовий-зв'язківець – Новосел Олександр Іванович. Світлої пам'яті йому і всім його побратимам. За їх плечима був СТАЛІНГРАД, символ стійкості, мужності і героїзму ЧЕСНОЇ ЛЮДИНИ.

…Триває (70 років тому) Сталінградська битва. І стане вона підтвердженням простої істини: хто з мечем до нас прийде, той від меча і загине. Незабутнє стукає у серце…

О.НЕРУХ, головний редактор «Харківського університету».