Нам – 195!

Продовження. Поч. у № 17 за 2011 р., № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 9, № 10 за 2012 р. І знову повертаємось до ювілею загальноуніверситетської газети і продовжуємо розповідати Вам про життя альма матер у 20 столітті на сторінках «Харківського університету».

Харків – пісня моя, Університет – серце моє…

Майже 70 років свободи…
Ідуть полки, і світлий марш гримить.
І зве бійців до дальшого походу.
І з ним навік, для людства, для століть
У Харків входить слава і свобода.

Сьогодні ми присвячуємо нашу розповідь найпрекраснішому святу Харкова – дню 23 серпня. У серпні 2012 виповнилося 69 років визволення рідного міста від німецько-фашистських загарбників. Минають десятиліття, йдуть від нас посивілі ветерани, а порижілі аркуші соборного органу Харківського університету, підшивки університетської газети, зберігають для поколінь живу пам'ять про ветеранів, про їх героїчний подвиг в ім'я Вітчизни. Підшивки університетської газети 1978-88 рр. Живуть і не помирають рубрики «Слово про рідне місто», «Знай і люби Харків», «Фронтовики, надіньте ордени!», «Ніхто не забутий, ніщо не забуто»… Дивимость номери за серпень  про день 45-річчя визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників.

У статті «Харків – пісня моя»  автор М. Томко закликає абітурієнтів 1978 року, а їх було 1475 чоловік, глибше знати історію міста своєї студентської юності. Вона сподівається, що першокурсники, які приїхали до університету з різних куточків країни, щиро полюблять Харків, що роки, проведені в ньому, збагатять їх, надихнуть на працю.

Основна частина  матеріалу – детальна розповідь «про один день з історії рідного міста – день 23 серпня 1943 року, коли після страшних, голодних, чорних днів фашистської окупації зайнявся над Харковом світлий ранок визволення». З майже 300 учасників Великої Вітчизняної війни, що працювали на той час в університеті, понад 20 чоловік билися на Харківському напрямку: Герої Радянського Союзу Д. А.Ушаков і К. М. Курячий, Б. А. Шрамко і Б. М. Райхцаум, А. Д. Бабич і О. О. Воскресенкький, К. Д. Єрмоленко і О. К. Клименко, П. І. Мартем'янов і В. О. Мосенцев, П. М. Фатєєв і І. І. Литвин… А скільки вихованців університету загинуло у тих важких боях! Серед них – Герой Радянського Союзу К. М. Курячий, «наш Костя». П’ять років учився в університеті, став асистентом хімічного факультету, працював… Харків був його рідним містом, тут народилися його син і дочка. Це Костя писав під Харковом останнього листа сину: «Я не помру, бо сміливого куля боїться… І мене не забуде народ…». То яке право ми маємо забути їх, тих, хто «живота свого не пожалів», щоб Харків був сьогодні рідним українським, а не німецьким містом? Сьогодні ім’я К. Курячого ми читаємо на мармуровій дошці пошани коло актового залу Каразінського.

Зарубіжні спеціалісти, побачивши руїни і згарища Харкова у серпні 1943 року, прийшли до висновку: і півстоліття не вистачить, щоб підняти велетня з руїн. За 22 місяці окупації фашисти знищили, замучили, розстріляли, заморили голодом понад 270 тис. чол. 150 тисяч вони вивезли до Німеччини на каторгу. 70 років минуло від того, а  ФРН і досі не заперечує виплачувати вцілілим каторжанам із республік колишнього СРСР компенсації. Та чим можна компенсувати життя тих знищених харків'ян, мешканців гетто за Тракторним заводом, у Дробицькому яру, у душогубках, які вперше застосували фашисти у Харкові… За 705 днів до Нюрнберзького процесу у грудні 1943 року Харків вперше в історії людства судив фашистських злочинців. І вирок відкритого процесу був один: засудити!

Знаходимо у номері фотографію, що зображує вхід до нової, відкритої 11 серпня станції метрополітену «Комсомольська» (зараз – «Маршала Жукова»). А поруч – напис на стіні, зроблений радянським мінерами: «Перевірено. Мін немає!». Сьогодні, майже 70 років потому, ми підтверджуємо: мін немає. А підкладаються «міни» під нашу з вами пам’ять. Харків’яни старіють, не має права старіти наша пам'ять, пам'ять молодих нащадків. Хотілося б, щоб студенти не задумуючись відповідали на питання, коли був визволений Харків чи коли почалася Велика Вітчизняна війна. Знанням хоча б найважливіших дат історії ми вже висловлюємо свою повагу і вдячність тим, хто подарував свободу Європі, свободу нашому рідному Харкову.

Колонку ведуть К. АЛІНІНА, М. КОСАТОВА.