Субота, вересня 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Заговори, щоб я тебе побачив.

Слово не горобець

 

Заговори, щоб я тебе побачив.

Що таке культура мовлення? Це мова без помилок? Лінгвістичний портал «Mova Info» зазначає, що культура мовлення – це «насамперед уміння активно користуватися набутими знаннями, творчо застосовувати їх». Чи  так це?

Найболючішою і злободенною темою сьогодні є наше спілкування. Мова – це дзеркало нашої душі, а хворобливість суспільства зазвичай породжується великою кількістю показників людської невихованості.

Найгірше із цього всього – усвідомлювати, що навіть стіни альма-матер не обходить така проблема.

Якось у звичайнісінький собі робочий день один із наших улюблених викладачів української мови увійшов до ліфту, притиснутий, як завжди, доволі енергійним натовпом студентів. І почув позаду себе бридку лайку. Із чиїх уст пролунав нецензурний вираз? Але факт залишається фактом і досить неприємним!

Як можна пояснити той момент, що теперішнє покоління у більшості випадків вважає лайку невід’ємною частиною своєї лексики? Таке питання я поставила Юлії Іванівні Калашнік, попросивши її назвати основні мотивації використання нецензурних виразів серед молоді, на що викладач української мови відповіла: «Нецензурна лексика у наш час – це модне віяння, так само як у минулому полюбляли говорити з використанням жаргонізмів». Мода – така річ, під дудку якої танцює більшість. Розуміючи це, сучасні письменники , майстри слова, пишуть на мові, доступній кожному. Юлія Іванівна погоджується з тим, що таких «творців» читають, але все завдяки тому, що, вибачте на слові, «мат» – сильний виражальний засіб: Його використовують з метою надання твору експресії, емоційності. Але якою ціною? «Таке слово «вирвано» із низького стилю. Це як підібрати сміття і підкидати його у повітря», – обурюється викладач.

Ці слова напряму стосуються поетів сучасності, які серйозно вважають, що «мат» – це вдалий виражальний засіб близький усім і кожному. Так не цурається його використання місцевий Харківський поет Сергій Жадан. Його поезія наскрізь просякнута нецензурними виразами. Звичайних слів не вистачає, коли письменник чіпляє особливо болючі теми, такі як політика.

До творчості такої людини, як Лесь Подерев’янський, взагалі не раджу звертатись, щоб не травмувати нормальне світосприйняття. А його ще називають, цитую: «художник, письменник, автор сатиричних п’єс». Вуха в’януть від таких творінь. Так от на що перетворилася наша з вами культура. Виявляється, мова настільки вже бідна, що навіть письменники підіймають цілі пласти низького жанру. А що, річ дієва. Так що забуваємо про порядність і просто вчимося привертати до себе увагу.

А тепер від високого стилю до звичайного побуту. Не дивлячись на все вищесказане, хто із нас хоча б раз у своєму житті не лаявся? Буває таке навіть у найбільш вихованої людини. А все чому?
Мій давній знайомий-студент впевнений, що використання нецензурної лексики – нормальна річ, а мотивація такої поведінки у кожному віці різна. Так, наприклад, дитина може лаятися неосмислено, підліток – з метою самоствердження та прихованого бажання здаватись дорослішим, а от якщо використовує лайку людина старшого віку, можемо лише щиро поспівчувати – комусь не вистачає запасу нормальних слів.

Наталія Дем’янівна, методист дитячо-юнацького центру національного відродження, впевнена, що є у житті ситуації, в яких без лайливого слова не обійтись, мовляв, «коли людина по-іншому не розуміє», а пояснити треба, вимушений іти на крайнощі». Але всьому, звичайно, є своя межа. Інколи й одного влучного слова вистачить, щоб примусити людину помовчати. Неграмотність, забруднена лайкою лексика і суржик – ці аспекти все швидше опускають нашу мовну культуру ще і ще на один рівень нижче.

Так що, думаєте варто із цим боротися? Адже мова – одяг думок…

У квітні до першої столиці приїжджала на презентацію власної книги «Піца «Гімалаї» одна із найскандальніших діячок сучасної культури Ірена Карпа. Вона за словом до кишені не лізе, вона – бунтарка, у своїх висловах порушує кордони цензури. Наш кореспондент взяла у неї ексклюзивне  інтерв’ю. Читайте його у наступних номерах і приєднуйтеся до нашої розмови про культуру мовлення.


А.МАЧУЖАК, В. БЄЛЯВСЬКА, другокурсниці відділення журналістики.