Четвер, вересня 21, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Полудень віку

Ювіляри

 

Полудень віку


Він завжди приходить несподівано і, здається, не до Вас. Ось він завітав і до одного із найорганізованіших і обов'язкових університетських відповідальних людей - до Володимира Володимировича ЄСЬКОВА, начальника відділу постачання університету. У травні Володимир Володимирович відзначає своє п’ятдесятиліття. Вже вісім років він піклується про університет, беручи на себе всю повноту постачання багатотисячного колективу найнеобхіднішим. Для його відділу триває «гаряча» пора круглий рік: якщо ми хочемо навчатися у відремонтованих аудиторіях, працювати у обладнаних і затишних лабораторіях, мати усюди порядок, завжди точно і цілковито правильно звітувати перед всіма державними перевірками - все повинно працювати як годинник. Справ завжди багато. У працівників відділу немає ні канікул, ні сесій. Постійна планова рівномірна господарська робота триває завжди: закупівля матеріалів, різноманітні планові і позапланові заходи. Усі ці, на перший погляд, не зовсім помітні робочі моменти дають змогу нам, університетчикам, бути спокійними у всіх ситуаціях. А нелегкі ці обов'язки лежать на плечах нашого ювіляра.  І виконує він їх завжди правильно і по закону.


До порядку Володимиру Володимировичу не звикати. По-перше, він – кадровий військовий. Починав зовсім не зі студентської лави університету, а з військового училища. «Генералом не став», - жартує. Але подоланий шлях, що за плечима, не був легким. Допомагала його долати вірна дружина Світлана, яка з 19 років, із дня їх весілля, супроводжувала свого чоловіка по усіх гарнізонах, підтримувала і створювала родинний затишок. Разом виростили двох чудових синів - Сергія та Олексія. Без сумніву, одним із своїх найбільших досягнень Володимир Володимирович вважає свою відповідальну роботу у багатотисячному університетському колективі. «Перебудовуватися» довелося у 42 роки. Лютий 2004 розпочав новий етап. Теперішня його робота вимагає уваги, вправних навичок керівника і знання законодавчої бази, економіки. Все вдалося Володимирові Володимировичу. Він завжди повторює: «Гарних людей набагато більше, але зустрічаються різні. Університет має особливу атмосферу. Тут надзвичайно багато цікавих та розумних людей. Таке оточення підштовхує до самовдосконалення, розвитку, підвищення рівня знань. Серед університетських колег я знайшов багатьох друзів».


Многая лєта, ювіляру!


О.НОВИКОВА, С. ШКУРАЙ.