Понеділок, листопада 20, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Особиста справа

Видатний географ України


ВІД РЕДАКЦІЇ. Продовжуємо репортаж із виставки «Історія Харківського університету ХІХ - п. ХХ ст. у документах його професорів», яка проходила в Музеї історії Харківського університету у дні святкування  207-ї річниці alma mater.
Листи, грамоти, біографії, сургучеві печатки… Пожовклий папір розповідає нам, сучасникам, про сіль університету - кращих людей свого часу. Зі старих фото на нас дивляться професори, які стояли у витоків нашого університету.
Серед  оригінальних прізвищ представлених професорів мене зацікавило - Івановський. І не дарма. Виявляється, це ім’я людини, яка стояла біля витоків географічного факультету - Олексія Арсенійовича  ІВАНОВСЬКОГО.
Далі ще цікавіше. Натрапляю на  повідомлення про нагородження цього професора. Вдивляюся у документ, намагаюся розібрати написане пером: «Императорское Общество Любителей Естествознания, Антропологии и Этнографии постановило выдать в этом заседании 15 октября 1889 года большую серебряную медаль Алексею Арсеньевичу Ивановскому за совершенное им в течении минувшего лета путешествие в пределах  Китайской империи, сопряженное со значительными лишениями и опасностями; за собрание этнографических материалов по быту малоисследованного племени Торгоутов и за доставление весьма интересной коллекции, как этнографической, так и зоологической».
«Нічого собі!» == подумаю я. Потім, звернувшись до Інтернету та книжок, дізнаюся, що Олексій Арсенійович - знаний мандрівник. У його арсеналі низка наукових експедицій у важкодоступні райони Киргизії, Монголії, Південного Алтаю, Персії, Туреччини, Кавказу (де досліджував Цейський льодовик). У подорожах він зібрав унікальні антропологічні матеріали, які стали нашим надбанням.
Окрім науково-дослідної роботи, Олексій Арсенійович ґрунтовно працював зі студентами. Під його керівництвом діяли наукові семінари. Педагог неодноразово організовував екскурсії, експедиції. Так, улітку 1927 року, разом із студентами-географами Олексій Арсенійович досліджував Алтай. Результатом цієї екскурсії стала книжка «По Алтаю». Крім неї, студенти географічної секції під керівництвом Івановського написали ще дві «Земля та її життя» і «Україна: природа і населення».
Видатний професор, автор книжок «Про антропологічний склад населення Росії» (1904), «Населення земної кулі» (1911), «Про  викладання географії» (1915) та ін. До речі, примірник останньої книжки - у приватному зібранні О. О. Жемерова, професора кафедри фізичної географії та картографії.
У стінах нашого університету доктор географії почав працювати з  1913 року, після захисту дисертації «Населення земної кулі. Досвід антропологічної класификації». Наступного року Олексія Арсенійовича було обрано ординарним професором по кафедрі географії та етнографії університету. А ще через 14 років він сприятиме заснуванню  географічного факультету відновленого Харківського університету.
Учень відомих німецьких географів Ратцеля і Геттнера та антрополога Шмідта, доктор філософії, доктор географії, декан підготовчих курсів, основоположник вітчизняної науки про людину та засновник одного з факультетів Каразінського… Ось ким виявився молодий чоловік на фото, який зацікавив мене своїм простим, але  видатним прізвищем!


Т. ЛІСНЯК.