Понеділок, листопада 20, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

«Спинись, живий, перед каменем святим»

Заклинаю! Пам’ятайте!..

 

«Спинись, живий, перед каменем святим»


Березень 1943 року. На території 1-го армійського сортувального госпіталю 69-ї армії протягом кількох днів чинять звірства фашисти. Крики спалюваних живцем… Стогін… Сльози…Когось вбивали прямо на лікарняному ліжку, впритул, з автомату. Когось – фінкою… Тіла кидали у великі рови на подвір’ї госпіталю…


…Сьогодні мало хто зі студентів університету знає, що цей госпіталь знаходився одразу за Південним корпусом, на території сучасної Обласної клінічної лікарні. Я вирушила туди, щоб дізнатись: пам'ять ще жива?


Від головного корпусу університету до місця тих страшних подій іти хвилин сім. Іду туди, не знаючи подробиць. Довелось спитати у жінок, які фарбували паркан, чи чули вони про тих загиблих солдатів, чи створена на їх честь якась пам’ятка? Бачу в очах працюючих щире бажання допомогти та розчарування незнання… Завертаю в перше ліпше приміщення й дивом знайомлюсь з Аллою Миколаївною РУДИЧ, старшою медсестрою фізіотерапевтичного відділення, завідувачем музею історії обласної клінічної лікарні. Алла Миколаївна: «У роки Великої Вітчизняної війни на цій території знаходився госпіталь. Після другої окупації Харкова фашистами весною 1943 р. тут було заживо спалено і вбито близько 800 поранених, не рахуючи медичного персоналу. Пам'ять про той кривавий березень навіки закарбована у скромній братській могилі та нашому музеї…»


Справа, яку робить А. М. Рудич, варта найціннішої нагороди. Адже саме завдяки її старанням кожен відвідувач може ознайомитись із матеріалами Нюрнберзького процесу, дослідженнями, які розповідають про окупаційний режим у першій столиці, й побачити цікаві експонати.  На братській могилі, яка знаходиться над одним із ровів, є скромний пам’ятний знак. Вдалося встановити імена деяких загиблих: Перешенко С. Н., Кузьмин П. І., Сєріков В. В, Коновалов І. Я. До братської могили часто приходить майор радянської армії у відставці Олександра Іванівна Коновалова, дочка похованого тут Івана Яковича. Вона вкрай незадоволена тим, що, нехтуючи законом про братські могили, на відстані вісім метрів від неї було збудовано Харківський апеляційний господарський суд, тоді як у статті зазначена цифра 50 метрів. До того ж, могилу обнесено парканом і зачинено на замок, який відкривають лише 9 травня…


Професор Сергій Михайлович Куделко, директор Центру краєзнавства: «У Харкові безліч великих пам’ятників і маленьких пам’яток про Велику Вітчизняну війну 1941-1945 рр. У кожного з них своя доля. А пам’ять стиратися не повинна. І слово «пам’ятник» –  від слова «пам’ять». Наша з вами ПАМ’ЯТЬ…»


Аліна КАЛІНІНА, ЛЖ-21