Четвер, квітня 25, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

55 років на одній орбіті!

Наші колеги

 

55 років на одній орбіті!


ВІД РЕДАКЦІЇ. Професор фізичного факультету Володимир Михайлович АНДРОНОВ, доктор фізико-математичних наук, відзначає 55-річчя наукової і педагогічної діяльності в Харківському університеті. У його трудовій книжці – один запис, і Володимир Михайлович ним дуже пишається: 55 років на одній орбіті з альма матер.


…Його життєпис вартий цілого роману. Перше моє знайомство з проф. В. М. Андроновим сталося по телефону. Цього інтерв’ю я чекала з нетерпінням. На жаль, за станом здоров’я, Володимир Михайлович в університеті з’являється не часто (добратися до університету на колясці ой як нелегко, газета опублікувала листа Володимира Михайловича у вересневому номері), займається науковою діяльністю вдома Чим ближче підходжу до його дому, тим частіше б’ється серце… Нашу розмову далі можу сміливо назвати одним із найцікавіших вечорів мого вісімнадцятилітнього життя. Жива історія рідного університету розгорнулася переді мною і …перед вами, шановні читачі.


Володимир Михайлович Андронов народився у далекій Киргизії 72 вересні тому. Його мама, Єфросинія Сергіївна Лєонтьєва, була вчителькою початкових класів, а батько, Михайло Якович Андронов, працював техніком-електриком. Природничо-наукові дисципліни полюбились нашому героєві ще у школі. Школярем Володимир визначився, що іспити складатиме  в Харківський університет на фізичний факультет. Мабуть, Університет ще тоді відчув майбутній довготривалий зв'язок із цим студентом і ні за яких обставин не відпустив його від себе. Успішно складені вступні іспити, захоплююче враження від університету, першої лекційної Ленінської аудиторії на Університетській… Маленькими життєвими поворотами заклад натякав, що вони пов’язані одне з одним  назавжди…
Коли я готувалася до цього інтерв’ю, редактор, Олена Олександрівна, порадила мені запитати про отримання стипендії. Спитала, і ні секунди про це не шкодую! Володимир Михайлович був старостою групи № 6. Він отримував стипендію на всю групу. У приміщенні завжди була велика черга, чекати доводилось годинами. Так у черзі староста познайомився зі своїм найкращим другом – Дмитром Дмитровичем Солнишкіним. Вони товаришують і дотепер. Прізвище відповідає душевному настрою та поведінці! Виходить, у черзі зустрілись два сонечка! Обидва згодились допомагати касиру переносити «надлегкі» мішки з грошима в касу. Принаймні легкими вони їх вважали до того, як взяли в руки. На знак подяки від касира отримали гроші позачергово. Кожного наступного разу отримання стипендії починалось із допомоги касиру!


…Студенти 50-х років закладали не лише фундамент власних універсальних знань, а й перші цеглини нового учбового корпусу, нинішнього головного. Був серед них і Володимир Андронов. Працювали не покладаючи рук, але ж як потім було приємно навчатись у нещодавно відбудованих аудиторіях, жити у гуртожитку, від якого до місця занять рукою подати. Гуртожиток знаходився у семиповерховому корпусі нині хімічного боку. У кімнаті жили вчотирьох. Пишались, що Харківський університет займає за площею друге місце в Союзі після МДУ!.…


Студенти своїх викладачів дуже любили. Володимир Михайлович пригадує, якими авторитетами були для них Марченко і Ахієзер, Чайковський і Синельников… Славні імена, які сьогоднішні студенти зустрічають у назвах іменних аудиторій.


«Кумедний випадок стався у нас на лекції з проф. О. Т. Давидовим, – веде далі розмову наш герой. – На початку лекції він писав на дошці досить крупно, та поступово його літери ставали все дрібнішими, і ми нічого не могли розібрати. Швидко придумали вихід. Передали викладачу записку, де таким само нерозбірливим дрібним почерком написали прохання писати більш зрозуміло. Викладач довго вдивлявся, намагався щось прочитати, а потім повернувся до аудиторію і, сміючись, пообіцяв виправитись». Такому взаєморозумінню між викладачами та студентами можна позаздрити!


…З аспірантурою у Володимира Михайловича пов’язані найтепліші спогади… На другому році навчання старанному, наполегливому, цілеспрямованому аспіранту Андронову запропонували вести підготовчі курси, мовляв, там платять добре. Та без згоди керівника Б. Я. Пінеса прийняти запрошення Володимир Михайлович не міг.


–  На що вам не вистачає грошей? –  запитав Борис Якович.
–  Наприклад, - аспірант засоромився, –  на пальто…
–  А скільки може коштувати пальто?
–  Гарне –  рублів зі 150…


І професор простягнув аспіранту 160 карбованців. Пальто, пошите на позичені рублі, вийшло справді теплим довгожителем!


Із дружиною Валентиною Борисівною Білодід вони пройшли разом не один десяток років, дивлячись завжди в одному напрямі… Зустріли одне одного, коли Володимир Михайлович завершував навчання в аспірантурі. Вона була студенткою факультету іноземних мов та президентом англійського клубу. Він –  аспірант фізичного факультету, який іноді без дозволу брав її плакати зі словами англійських пісень, щоб самому тихцем вивчити пісню й здивувати чарівного президента власними знаннями…


Подружжя багато подорожувало. І от тепер я роздивляюсь колекцію чашок, привезену ними з Берліна, Парижа, Рима…На чашках – жодної пилинки: видно, часто рука мого героя торкається найдорожчого…


Згадуємо, як він, проф. В. М. Андронов перебував у дворічному відрядженні в Алжирі й задля цього освоїв французьку за 10 місяців.


Володимир Михайлович працював під керівництвом шістьох ректорів Харківського університету. «Перший ректор –  академік І. М. Буланкін. Завдяки його старанням було відбудовано після війни головний корпус. Тож для мене він ректор-будівничий. Хімік В. Ф. Лаврушин, Почесний професор Манчестерського університету, прийняв керівництво після смерті Івана Миколайовича. Коли я був студентом, В. Г. Хоткевич -- деканом фізичного факультету. За його ректорства університет розвивався швидкими темпами у галузі науково-дослідницьких робіт. У нас з’явились спеціально облаштовані приміщення для експериментів. А от ректор проф. І. Є. Тарапов пов'язаний у моїх спогадах із бажанням побудувати студмістечко в П’ятихатках. Його стараннями в університеті з’явились тенісні корти. Проф. В. А. Свіч очолював університет у надзвичайно важкі для держави і університету часи. Василь Антонович не дозволив розселити університет з аварійної тоді споруди головного корпусу. Сьогодні університет очолює, безумовно, один із найдіяльніших ректорів – проф. В. С. Бакіров. Завдяки йому університет є безперечним лідером серед вузів України. Університет знаходиться в надійних руках!»


«На моє життя справили доленосну дію три особи. Перша  –  А. І  Красовський, мій шкільний учитель. Друга –  Б. Я. Пінес, завідувач кафедри фізики твердого тіла, що повірив у мене, рекомендував в аспірантуру. І В. Г. Хоткевич, який запропонував мені половину своєї кафедри елементарної фізики зі словами «відмови не прийму», –  веде бесіду Володимир Михайлович.


…У його трудовій книжці –  єдиний запис: «Харківський університет». За плечима –  безцінний досвід, визначні досягнення: 250 наукових робіт. Він підготував трьох кандидатів наук. Його наукова тема - ниткоподібні кристали металів.


«Університет –  це все! –  говорить Володимир Михайлович. – Це особливий університетський дух… Університети – особливі навчальні заклади. Якби була можливість прожити власне життя заново, я би обрав той самий шлях! У мене вийшло багато чого з тих речей, які задумував здійснити… Передавав наступному поколінню знання, працював зі студентами та аспірантами... І робота ця постійно приносить мені задоволення…»


А. КАЛІНІНА, наш спецкор.