Середа, листопада 22, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Арсеній – «мужній»

Афганістан

Арсеній – «мужній»


Він справжній чоловік. Мудрий, бо дійсно знає цінність життя, розумний, бо його начитаність, знання не можуть не вражати, тактовний, бо погодився на інтерв’ю, якого не хотів, упевнений у собі, мужній, бо таке вже у нього ім’я – Арсеній Вікторович РЯБЕНЬКИЙ, старший викладач екологічного факультету. 
Арсеній Вікторович підтверджує, що 23 лютого – це свято його дідів, які захищали Вітчизну в роки Великої Вітчизняної війни. Один з них – Павло Филимонович Цідило – почав воювати у 1941 у Молдові, а закінчив у 1945 в Австрії. Другий – Іван Андрійович Рябенький, був сапером. Стояв на смерть під  Сталінградом і був командиром військової частини, яка розміновувала Харків. Тому, на думку Арсенія Вікторовича, відзначаючи 23 лютого, ми у першу чергу віддаємо шану нашим дідам, прадідам, усім тим, хто дійсно захищав країну від ворога.
Про свій військовий досвід Арсеній Вікторович не любить згадувати, а тим паче розповідати. Афганістан… Він залишає незгладимий слід і болючі спогади. Пройти випробування війною, тримати в руках зброю, а може й чиєсь життя… Про це можна розповісти лише «своїй» людині, тому, хто сам пережив подібне.
Але про те, що було, Арсеній Вікторович не шкодує, навпаки пишається. Це був його свідомий, добровільний вибір. Якщо б почав життя спочатку, нічого б не змінив, а може, зробив би ще більше. «Після армії, кардинально змінилося моє світосприйняття,  думки і почуття. Я почав філософськи ставитися до життя і смерті. Із Афганістану я прийшов вже зовсім іншим…», – говорить Арсеній Вікторович.
Для нього справжніми чоловіками, захисниками з великої літери є Герої Радянського Союзу М. Катуков та К. Рокосовський, «дідусь російського спецназу» І. Старинов, полковник Б. Марков,  Д.  Вонлярський, М. Гнидюк. Їх він поважає, у них є чому повчитися.

 


Т. ВАСИЛЕЦЬ.