Вівторок, березня 19, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Не забувайте, будь ласка…

Пам'ять

 

Не забувайте, будь ласка…


 

Напередодні Дня Захисника Вітчизни пішов у вічність назавжди один із останніх ветеранів університету і Великої Вітчизняної війни доцент кафедри українознавства Петро Дмитрович ОРОБІНСЬКИЙ… Здавалося, що час немає над ним влади – виступав постійно на сторінках університетської газети, ходив до студентів і розповідав їм правду про велику війну і нашу Перемогу, бував частим гостем у редакції нашої газети, підтримував постійні зв'язки із ще живими ветеранами, любив копирсатися на своїй «дачі» у Артемівці, зустрічатися із своїми колишніми студентами, яким у всі часи намагався викладати чесну історію... Світлої пам’яті!
І враз  – нема. Пішов у позасвіти – непересічна, небайдужа, справжня ЛЮДИНА. На фронт Петро Оробінський, першокурсник історичного факультету 1941 р. пішов добровольцем. Оскільки був маленького зросту, не брали ні до якого роду військ. Розповідав мені за «дачною» чашечкою чаю Петро Дмитрович, як приписав собі декілька місяців і …потрапив до танкового училища. 17-річний танкіст 156 см зросту. Танкістом пройшов всю Велику Вітчизняну. Чотири ордени і шість медалей прикрашали його груди, коли в 1946 р. повернувся до рідного університету. Пройшов із боями пів-Європи, визволяв Україну і Білорусію, горів у танку під Сталінградом, був поранений і контужений у Прибалтиці. Виріс від рядового до офіцера зв’язку танкового корпусу… А по війні вчив студентів не лише історії, а й високого громадянського обов’язку, честі і совісті. Світлої Вам пам’яті, дорогий визволителю, шановний Захисник нашого сьогодення.
«Без минулого не буває майбутнього»  – не втомлювався повторювати Петро Дмитрович. Він пишався своєю причетністю до святої Перемоги над фашизмом. Він ніколи не відхрещувався від свого патріотизму: «маму люблять і старенькою, можливо, ще більше…». Він любив повторювати слова із поеми «Есхіл»: «Вперед , сини Еллади! Рятуйте Вітчизну, рятуйте дружин, дітей своїх, богів батьківських, храми, гробниці предків – бій тепер за все!». А Велику Вітчизняну війну за вигнання з території України фашистських окупантів вважав святою війною за Вітчизну. І його покоління таки врятувало для нас з вами нашу Вітчизну. Не забуваймо про це, будь ласка, прощаючись із Петром Дмитровичем ОРОБІНСЬКИМ, із його побратимами, що йдуть і йдуть від нас назавжди…


О. НЕРУХ, головний редактор газети «Харківський університет».