Субота, листопада 25, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

ОСобиста справа професора Є. С. ГОРДЄЄНКА

Особиста справа

 

Професора Імператорського Харківського університету Є. С. ГОРДЄЄНКО –

професора фармакології та фармації, депутата, мера


ВІД РЕДАКЦІЇ. Ця рубрика народилася 29 січня, у день святкування 207-ої річниці з дня відкриття Харківського університету, коли в музеї історії альма матер уперше за двісті років були виставлені на показ обласним архівом ділові папери, чорно-білі крихкі світлини – дивовижна історія університетської минувшини. А Ви встигли переглянути ці унікальні документи? Якщо не встигли – запрошуємо на розповіді власних кореспондентів університетської газети під рубрикою: «Особиста справа професора Імператорського Харківського університету». Слово Аліні КАЛІНІНІЙ.
…Повільно переводжу погляд з однієї вітрини на іншу… Я, кореспондент газети «Харківський університет», завітала на виставку «Історія Харківського університету ХІХ – перш. пол. ХХ ст. у документах його професорів». Розглядаючи вітрини з паперами імператорських професорів, одразу поринаю в атмосферу тих далеких часів, коли історія альма матер нараховувала всього два-три десятка років. Серед експонатів представлено дуже багато листів, службових записок, написаних охайними, вітіюватими почерками. Нам у ХХІ столітті навіть розібрати їх важко. Писала сама історія…
Мою увагу привертає фотографія поважного, посивілого чоловіка зі спокійними, сповненими мудрістю очима. Можливо, ця світлина мало чим відрізнялась від інших, але з невідомих причин я звернула свою увагу саме на неї. Той чоловік – Гордєєнко Єгор Степанович, професор кафедри фармакології та фармації Харківського університету в 1837 - 1858 роках, депутат Харківської думи, а також Харківський міський голова початку 1870-х років. Під склом лежить зразок його сургучної печатки яскраво-червоного кольору, повідомлення про запровадження з ініціативи професора премії для прислуги, звернення до нього як до депутата з питанням про закриття у Харкові «питейних» закладів, наказ про обрання до складу комісії з земських повинностей, а також записки самого науковця з приводу земських повинностей.
Кожне звернення починається з красивого звертання «Милостивий Государ Єгор Степанович», що свідчить про неабияку повагу для людини та її високе місце у суспільстві. Залишивши свої безуспішні спроби розібрати зміст документів, вертаюсь у редакцію, зручніше вмощуюсь за столом і відкриваю книгу «Харківський університет за 200 років». Мозок вимагає більше інформації про Єгора Степановича! І таки її знаходить!
Виявляється, що професор Гордєєнко був ще й доктором медицини (1838 р.), членом-кореспондентом Паризького фармацевтичного товариства (1841 р.), а з 1858 року – почесним членом Харківського імператорського університету. Такі звання присвоювали лише по-справжньому достойним людям!
Хоча й народився у сім’ї поміщика в місті Охтирці, після навчання в Охтирському повітовому училищі з третього класу Харківської першої гімназії утримував себе сам. Гроші заробляв переписуванням паперів та репетиторством. У 1832 році Єгор Степанович з відзнакою завершив навчання на медичному факультеті Харківського університету. Тоді ж починається його наукова кар’єра. Лектор на кафедрі фармації, ад’юнкт цієї кафедри, виконуючий обов’язки екстраординарного професора на кафедрі хімії, завідуючий кафедрою фармакології та фармації. А коли в Криму тривала війна, вчений завідував госпітальним та терапевтичним відділеннями військового госпіталю у Харкові!
Читаю, що Єгор Степанович перебував у закордонних відрядженнях у Відні, Берліні, Парижі. Він першим вивчив склад слав’янських озер й заснував перший завод «штучних мінеральних вод».
У 1874 році, вже після того, як професор залишив рідні стіни  за вислугою років, в університеті була заснована стипендія його імені! Нерідко він сам давав гроші для стипендій обдарованим, але небагатим студентам… Гадаю, він завжди був близький духом до студентського середовища, бо на власному досвіді перевірив, що таке жага до знань і як це – самостійно себе забезпечувати.
Відчуваючи в 1897 році наближення смерті, Є. С. Гордєєнко передав рідному університету свої літературно-наукові праці та книги, а свої гроші наказував віддати на розвиток народної освіти.
Скінчився розділ у книзі – завершилось людське життя. Та думки й цілі Єгора Степановича не  померли, вони живуть у його досягненнях, відкриттях, наукових працях, історії альма матер!


А. КАЛІНІНА, власкор «Харківського університету».