Понеділок, листопада 20, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Спеціалізація – самозахист!

Спеціалізація – самозахист!

Важіль руки всередину, кидок, задня підніжка – це декілька прийомів із самозахисту. І ними вільно володіють близько 80 студентів нашого університету. Вони цьому навчились на заняттях із самозахисту, які може відвідувати кожен із нас, обравши даний напрям фізкультури. Ще першокурсницею цю спеціалізацію обрала і я. Ішла на самозахист з доволі банальною метою – навчитись захищатись. Та уже через декілька занять стало зрозуміло, що нас навчають не лише хитрощам самозахисту, а й стійкості, витривалості, терпінню та наполегливості.

«Такий вид боротьби корисний як для хлопців, так і для дівчат, – говорить тренер Віктор Олександрович Черненко, старший викладач кафедри фізичного виховання та спорту. – Хоча дівчата і програють хлопцям у силі, їх перевага у спритності, швидкості, хитрості, артистизмі. Перевага цього єдиноборства в тому, що воно гарантує перемогу слабшого над сильнішим, одного над кількома, старого над молодим, беззбройного над озброєним. Прийоми розраховані на по-справжньому життєві ситуації».

Після закінчення пар мерщій біжу до Каразінського спортивного комплексу. Перестрибуючи через сходинку, злітаю на другий поверх – тут, в спортивній залі, проходять заняття моєї групи. Всі усміхнені, веселі. А ось і тренер – В. О. Черненко. Віктор Олександрович – майстер спорту СРСР із самбо, неодноразовий переможець змагань з даного виду єдиноборств. Саме за його ініціативи було засновано спеціалізацію «самозахист». Наш університет – єдиний вуз у Харкові, який пропонує подібні заняття!

Віктор Олександрович почав займатись єдиноборствами ще з сьомого класу. Греко-римська боротьба, самбо. Після того, як ще хлопцем подивився фільм «Геній дзюдо», захопився і цим різновидом. Згодом вивчав рукопашний бій – тоді ще доступний не для всіх, адже цими прийомами користувалися лише працівники спецслужб. Він дуже вдячний своєму вчителеві О. Д. Чупрову, майстру спорту міжнародного класу, викладачу самбо та дзюдо, який відкрив йому таїнства рукопашного бою.

…Студенти уважно слухають роз’яснення тренера. Одразу ж намагаються взяти до уваги його зауваження щодо тонкощів виконання того чи іншого удару, прийому. Похвала тренера та повержений суперник – найкраща нагорода.

Наталя Білецька, ПС-22: «Користь від занять самозахистом неоціненна! Я тепер не така неакуратна людина… Я не хвилююсь з приводу травматизму при падіннях і взагалі маю кращу фізичну форму. Заняття мене захоплюють! Лише одне хотілося б змінити - на тренуваннях: не вистачає старої доброї груші, яку я лупцювала ще дитиною…»

Дар’я Мішеніна, МП-22: «Я пішла на самозахист, бо все інше видалось мені нудним. Мама радила аеробіку, та я пішла на пошуки чогось нового. І таки знайшла! Можливо, я й не зможу чітко й правильно виконувати усі прийоми, проте зможу миттєво зреагувати. Це хоч якось мене захистить!»

Іра Кабак, ПС-32: «Заняття надають мені впевненості, допомагають подолати страх перед різними життєвими ситуаціями. Тепер мені не так страшно ходити самій. Я краще почала реагувати, точніше швидше. Стала більш уважною. І взагалі: спорт – це здоров’я, сила, і я беру частинку цього собі. Тренування гарні, та не завадила б парочка якихось матів і боксерських груш».

Так, деякі зміни в тренувальних умовах не завадили б. Адже більшість синців на тренуваннях студенти заробляють саме через те, що спортивний зал абсолютно не призначений для таких занять. Відсутність м’якої підлоги чи хоча б декількох матів, неможливість повісити десь боксерську грушу й поставити інше обладнання. Брак коштів, як завжди. Два роки тому студенти займалась у залі з більш-менш пристойним татамі, вивчали різноманітні кидки. Сьогоднішні студенти у повній мірі засвоїти курс самозахисту не можуть, бо для багатьох прийомів потрібна м’яка підлога. Стара зала знаходиться в аварійному стані. «Частина дівчат залишає заняття тому, що умови занять «не святкові», – розповідає тренер. – Через відсутність спеціального покриття на підлозі, навіть довелось вилучити деякі прийоми з програми». Поки що, на ідеальну спортивну залу сподіватися не доводиться. Можливо, університету вдасться знайти хоч якість кошти, щоб придбати мати!

К. Алініна