Четвер, вересня 21, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Лев, Орел та Змій

Лев, Орел та Змій


Виповнилося 70 років Валерію Дмитровичу ОРЛОВУ, доктору хімічних наук, професору, Заслуженому діячу науки і техніки України, академіку АН вищої школи, завідувачу кафедри органічної хімії хімічного факультету, Заслуженому професору Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.


«Як науковець Валерій Дмитрович заснував власну наукову школу, в межах якої захистилося шість докторів наук. Проте ми поважаємо і шануємо його в першу чергу як Людину. Ми бажаємо Валерію Дмитровичу здоров’я, наснаги, бажаємо залишатися таким же оптимістом», – розпочав нашу розмову Андрій Олегович Дорошенко, заступник декана з наукової роботи, доктор хімічних наук, професор кафедри органічної хімії.
У кабінеті Валерія Дмитровича яблуку ніде упасти від особливих «орловських» речей. Про зустріч ми домовилися ще напередодні. Чекаю нашого інтерв’ю з інтересом, уважно розглядаючи все, що нас оточує: ось якась яскрава статуетка на полиці, тут погляд зупиняється на одній із численних грамот, якими рясніють стіни. Серед всього цього Валерій Дмитрович виглядає максимально органічно і його біографія не менш строката, ніж інтер’єр робочого кабінету. Як зауважив сам Валерій Дмитрович, все своє життя він вважає щасливим і пов’язує це з тим, що народився під вдалими знаками – Лева, Орла та Змія. Лева – царя звірів, Орла – царя птахів, Змія – царя рептилій. Зірки, жартує професор, йому з народження пророкували керівні посади.
Народився Валерій Дмитрович 14 серпня 1941 року в литовському місті Серяджиус у родині радянського офіцера. Цей рік, як відомо, був найжорстокішим під час Великої Вітчизняної війни. Навчався в середній школі № 1 міста Балтійська. Виявилося, що не уроки хімії викликали у хлопчика найбільший інтерес. Балтійське море викидало на берег різноманітні камінці, і він із задоволенням їх колекціонував. Бути йому геологом пророкували зірки. А він став відомим ученим-хіміком.
Свою першу важливу п’ятірку юнак отримує за твір, який писав при вступі на хімічний факультет в 1958 р. В школі навчався гарно, але п’ятірок вчителі чомусь ставили мало, сам він пов’язує це із своїм інколи складним характером. Слід додати, що всі інші вступні іспити Валерій Дмитрович також склав на «відмінно». Роки студентства йому подарували зустріч із Марією Миколаївною Дубровською, яка викладала неорганічну хімію. Вона зуміла побачити в ньому талант ще на вступному іспиті і допомагала його розкриттю у подальшому. Із вдячністю він згадує і Леоніда Миколайовича Адамовича, який викладав аналітичну хімію. Саме завдяки цим двом особистостям у нього виникло бажання пов’язати своє життя з університетом. 1969 р. – захист кандидатської дисертації: «Дослідження у ряді селенофенових халконів». 1987 – захист докторської: «Стереохімія, реакційна здатність та фізико-хімічні властивості α, β – ненасичених кетонів і азотовмісних гетероциклів, що утворюються на їх основі». 1988 р. – став професором. А 30 червня 1990 року Валерій Дмитрович не забуде ніколи: цього дня вранці його обрали деканом, а після обіду – й завідувачем кафедри органічної хімії. Деканство він залишив п’ять років тому, а завідувачем працює і по сьогодні.
Має на своєму науковому рахунку понад 500 праць, з них 300 – наукові статті. Та справа не в кількості. Він у Харківському університеті один із найбільш цитованих у світі науковців. За свою наукову діяльність брав участь у понад 90 наукових конференціях, у тому числі й міжнародних. Виховав і захистив 25 аспірантів. І під його особистим наставництвом захистилося два доктора хімічних наук.
Мені приємно повідомити, що Валерій Дмитрович реалізувався як ЛЮДИНА: він власними руками побудував будинок, посадив дерева на дачі та виховав трьох дітей. До речі, і відпочивати він любить активно – свій вільний час професор проводить у фізичній праці на дачі.
Наша розмова підходить до завершення. Мені зовсім не хочеться іти із цього затишного кабінету, та мене втішає зустріч, що відбудеться завтра, на лекції із викладачем органічної хімії проф. В. Д. Орловим. І лекція таки приносить задоволення своєю професійністю, доступністю, пересипаністю цікавинками і гумором. Після пари мої сусіди студенти-хіміки підтверджують, що саме за це і люблять професора і його лекції. Вони просять передати через університетську газету (до речі, її активним дописувачем Валерій Дмитрович є все життя ще з часів студентства) побажання здоров'я, щастя та зберегти життєрадісність.
Я стою перед університетом і продовжую розмірковувати над тим, скількох студентів за часи своєї викладацької діяльності навчив Валерій Дмитрович. Чи вмістила би всіх їх площа Свободи, якщо б всі вони зібралися разом? І згадую слова Алли Петрівни Керн, старшого наукового співробітника НДІ: «Валерія Дмитровича не відрізнити сьогодні від того, яким він був відразу після закінчення університету. Він зберіг своє завзяття і залишився дуже світлою людиною, яка заряджає оточуючих позитивною енергетикою».


Л. МАРТИНЕНКО, «Творча майстерня» викладача О. НЕРУХ.