Четвер, вересня 21, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Коефіцієнт корисної дії…

Коефіцієнт корисної дії…


«Декан – це, передусім, як система управління у будь-якому механізмі. Декан - той, хто може зробити так, щоб механізм працював добре.  Він має запустити та підтримувати процес так, щоб все йшло швидко, надійно, з максимальним коефіцієнтом корисної дії» - стверджує Валентин Тимофійович ЛАЗУРИК, обраний нинішньої весни   деканом факультету комп’ютерних наук.
…Обчислювати  коефіцієнт корисної дії новообраного декана ще зарано, але виявилось, що Валентин Тимофійович від заснування факультету опікувався його проблемами та докладав чималих зусиль до його якісного функціонування. «Декан – є і завжди був відповідальною людиною на факультеті. До нього з великою повагою ставляться студенти факультету» - розповідає мені Дмитро Литвинов, молодший науковий співробітник, викладач, колишній студент В. Т. Лазурика.
Біля деканату бачу оголошення про захист кандидатської роботи Аліни Починок (науковий керівник –  проф.. В.Т. Лазурик). Лариса Валентинівна Васильєва, заступник декана: «Який наш декан? Інтелігентний та розумний. У стосунках зі студентами і колегами завжди доброзичливий. Дуже вимогливий до себе. Страшенно не любить неякісно виконаної роботи».
Проф. В.  Т. Лазурик: «Я вже третій декан. Першим був проф..О.Ф.Целуйко -займався організацією факультету, ліцензією, акредитацією.  Другий – проф..Л.С.Сорока перевів факультет з П’ятихаток до сучасного приміщення Північного корпусу. А я хочу одного,  щоб факультет комп’ютерних наук Харківського національного університету був важливим і помітним у світі, як і механіко-математичний та фізико-технічний. Ці факультети подарували науці визначних вчених. Раніше, коли я був просто завідувачем кафедри моделювання систем і технологій, на першому місці у мене завжди стояла наука, а зараз – управління. Доведеться займатися формуванням навчальних планів, ремонтом приміщення, робити так, щоб факультет був місцем, де формуються кваліфіковані науковці – це моя мрія і головне завдання».
1965 рік… Валентин складає вступні іспити, вперше переступає поріг Каразінського у ролі студента. Минає 46 років. 2011 рік… Він - декан факультету комп’ютерних наук, доктор фізико-математичних наук, професор, член двох спецрад із захисту докторських дисертацій, член редакційних колегій двох фахових видань (з ядерної фізики та математичного моделювання), автор понад 250 публікацій, двох монографій (третя на  виході за кордоном), чотирьох патентів, понад 20 програмних продуктів, керівник нині шість кандидатів наук.
- А Ви пам’ятаєте себе студентом? – продовжую розмову.
- Нічого кращого за студентські роки, у людини не буває. Виокремити один епізод мені дуже важко, оскільки щасливих і приємних моментів було безліч. Ідеальний вік, ідеальні умови. Хоча навчання на фізико-технічному було специфічним: туди приймали хлопців з гарними фізичними  даними та розумовими здібностями. Такий відбір був зумовлений тим, що факультет займався науковою роботою, пов’язаною з військовою технікою  та ядерною зброєю. Нещодавно ми з однокурсниками збиралися на святкування 40-річчя випуску. Плануємо випустити книгу спогадів одне про одного. Згадки про студентство прекрасні. Незабутній наш декан Мілютін Георгій Анатолійович – людина, яка не лінувалась нам нагадувати, що наша держава повинна покладатися на нас. Послухавши його, нам хотілося виправдати довіру, ми намагалися тримати фізтехівську марку. Студентам необхідно говорити, що вони особливі. Георгій Анатолійович навіть заводив «літопис» на кожного студента.  Наш декан мав непідробну цікавість до нашого життя. І ми вірили, що ми – майбутнє держави, її підтримка. Ми – особливі!»
- Декан, завідуючий кафедрою, науковець. Як Вам вдається поєднувати особисте життя з роботою?
- Швидше  я знаходжу баланс між науковою і громадською діяльністю, а не особистим життям і роботою.  Я завжди був трудоголіком, ще студентом. Це нормально для мого покоління. На особисте життя часу не вистачає. Буваю з родиною лише у відпустці, на вихідних їздимо на дачу. На відміну від мене, сини, близнюки Роман та Владислав приділяють родині більше часу. І це правильно. Пам’ятаю, я писав тоді дипломну роботу, пов’язану з народженням електронно-позитронної пари, коли дізнався, що у нас з дружиною народяться близнята. Оце був привід для дружніх жартів колег! До речі, дружина Валентина Михайлівна також працює в університеті. Інколи студенти  навіть плутають наші по батькові, називають мене Валентином Михайловичем, а її – Валентиною Тимофіївною...   
- Ваші діти також займаються комп’ютерними науками?
- Так, вони працюють у сфері Інтернет-технологій.
- Хто такий друг для Вас?
- Це складне питання. Десь у 40 я серйозно замислився, який зміст в собі несе слово друг. Довго думав, але не міг сформулювати визначення. А потім мій приятель ще зі школи Гецовичем Євгеном Мойсейовичем,  професором Харківського національного автодорожнього університету,  сказав таку влучну фразу: «Друг – це та людина, до якої хочеться прийти, поговорити, без жодних зобов’язань чи потреб. Просто так».  Абсолютно згоден».
- Ви маєте девіз чи правило, яке ніколи не порушуєте?
- В житті  керуюся кількома правилами:  по-перше, роби добро – і воно до тебе повернеться;  по-друге, ніколи не витрачай часу на негідників;  по-третє, живу за  біблійними принципами. У багатьох людей вони є. У когось – міцніше прищеплені, а у когось – слабше». Але це основа основ.


ШКУРАЙ С.