П'ятниця, листопада 17, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Я хочу Вам сказати…

 

Починати слід із себе

 


Владлен ВАСИЛЕНКО, фізико-енергійний факультет НО-42:
—  Василь Назарович Каразін схилив до ідеї заснувати Харківський університет місцеве дворянство, яке пожертвувало для цього свої кошти. Він залучив до цієї справи популярних діячів-лідерів серед усіх соціальних станів. Йому вдалося це зробити, оскільки мав у 33 роки високий авторитет та ясний розум. Він займав активну життєву позицію і намагався змінити тодішнє становище освіченості люду на краще. Його цікавили всі проблеми в країні: від локально побутових, до глобально громадських.
Починати ж життєву активність у державі треба кожному з себе. Мені, наприклад, пощастило виграти грант на навчання в Київському національному політехнічному інституті. Це була програма Фонду Святослава Вакарчука «Люди Майбутнього». Досвід двох місяців дав мені зрозуміти, що життя не зосереджується лише на навчанні і роботі. Я брав участь у громадських проектах, допомагав проводити виставки в галереях на соціальні теми тощо. Встиг зробити за два місяці стільки, як протягом трьох років навчання у вузі. І після закінчення студентського обміну намагаюся брати активну участь у житті міста, країни і світу. Влітку їду в с. Лопухів Тячівського району, що на Закарпатті , - буду разом із швейцарськими колегами рятувати природний ліс і будувати будинки для диких тварин, про яких забули при вирубці дерев. А у серпні поїду в Угорщину в Скаут Центр для навчання дітей виживанню серед дикої природи і, в той же час, зберігати чистим навколишнє середовище.



Не мають права на помилку


«Серед усіх професій світу є дві, які не мають права на помилку – це юристи та лікарі», - так говорить КАБАЧНА Ірина, четвертокурсниця  медичного факультету. У свої двадцять Іра отримує Президентську стипендію, має три публікації, вона -  член Наукової Ради медичного факультету, студентський декан, активна учасниця наукових конференцій, конкурсів, змагань:
-  Я своє життя мрію пов’язати з Україною. Тут я народилася, виросла, з дитячих літ особливий зв'язок поєднує мене з університетом - свої шкільні роки я провела в Харківському університетському ліцеї. Мрію довести, що в Україні є високоякісна медицина. По-перше, маємо надзвичайно великий потенціал, а по-друге, помиляються ті, хто говорить, що в нашій країні якісного лікування немає. Наша медицина дуже сильна, і зараз заслуговує того, щоб  ми заохочували людей з усього світу лікуватись у нас. Місія лікаря з активною життєвою позицією полягає в тому, щоб не просто лікувати, а виліковувати пацієнтів фізично і  духовно. Мрію відкрити власну клініку, зайнятися розробкою препаратів проти невиліковних хвороб. Не гонюся за грошима.  А ще по життю я оптимістка і вірю в силу добра. Твердо знаю, якщо людина робить благе діло, то їй це добро повернеться сторицею.



Шукайте однодумців!


Доц. П. Т. ГУСЄВА, заступник декана з навчальної роботи факультету іноземних мов:
— Без невтомної роботи Василя Назаровича Каразіна з підготовки всього цього процесу взагалі не було б нашого Університету. І, звичайно, його активна життєва позиція виражалась в тому, що він співпрацював з тими однодумцями, які оточували його. Ця співпраця і призвела до того, що відбувся УНІВЕРСИТЕТ. Що стосується сьогодення, то я думаю, що наша молодь не настільки зараз активна, як, наприклад, була в мій час. Студентське самоврядування набирає сили. Можливо, це в майбутньому і стане серйозною підмогою для формування у студентів їх активної життєвої позиції, адже без неї у світі нічого не можна змінити. Щодо конкретних людей, то візьмемо, наприклад, нашого декана, Валентину Григорівну ПАСИНОК. Погляньте, як розквітнув факультет під її керівництвом!  Організаторські здібності та небайдужість декана дали їй можливість створити команду однодумців. Ось вам приклад людини з активною життєвою позицією.


Даря ЗЕЛЕНСЬКА, другокурсниця відділення журналістики. 

 

ЛЮБИТИ УНІВЕРСИТЕТ АКТИВНО...


Доц.     Ю. С. ТАГЛІНА,  заступник декана з виховної роботи філософського факультету:        -        Життя – це постійний рух, активність. Слід робити акцент на тому, щоб ця активність була цілеспрямованою. Наприклад, мені подобається спілкуватися зі студентами свого факультету, вони дають мені привід самовдосконалюватися, не обмежуватися однією сферою діяльності. Від них завжди можна отримати нові думки, нові ідеї. Наприклад, на нашому факультеті проводиться яскрава, нестандартна акція «Філософська хода», яка пробуджує інтерес до філософських питань. А 18 листопада, у День філософії ЮНЕСКО проводиться бал-маскарад. Я вважаю, що наш університет дає змогу всім бажаючим студентам проявляти свою активну життєву позицію. Окрім основної професійної діяльності, я публікую книги, як для дорослих, так і для дітей, веду рубрику в журналі «Детский городок». Я реалізую свою активну життєву позицію у творчості.
Важко сказати, на кого я рівняюся у своїй активній життєвій позиції, тому що навколо багато гідних людей, на кожного з яких я хотіла б у чомусь бути схожою. Але в першу чергу, головний приклад для мене - мої батьки.


Людмила МАРТИНЕНКО, третьокурсниця відділення журналістики.


 

Сергій Махновський – приклад для наслідування


ЗАБРОДСЬКИЙ Руслан, аспірант кафедри фізіології людини та тварин:
- Моя активна життєва позиція проявляється у тому, що я поєдную навчання в аспірантурі з членством в профспілковому комітеті студентів, аспірантів та докторантів . Це суттєво урізноманітнює моє життя. Працював головою студентського профбюро біологічного. Сучасним студентам слід пояснювати, наскільки суспільна робота  важлива.
У своїй активній життєвій позиції я рівняюся на Новікову Асю Іларіонівну, доцента нашої кафедри, яка була моїм науковим керівником при виконанні кваліфікаційної роботи бакалавра та магістерської дипломної роботи. Прикладом для мене є і Махновський Сергій, голова первинної профспілкової організації студентів, аспірантів і докторантів, який є справжнім професіоналом.


Людмила МАРТИНЕНКО, третьокурсниця відділення журналістики.

 

 

Активіст за природою


Проф.І. В. КАРПЕНКО, декан філософського факультету:
-Активна життєва позиція людини більшою мірою пов’язана з її характером. Якщо людина за своєю природою флегматична, то змусити її проявляти активну життєву позицію буде дуже важко. Головний принцип активної життєвої позицію добре викладено у пісні Андрія Макаревича: «Не стоит прогибаться под изменчивый мир. Пусть лучше он прогнётся под нас». Людина з активною життєвою позицією не ігнорує у житті те, що викликає у неї неприйняття, а намагається якось це виправляти. Але слід пам’ятати, що ці зміни можуть бути як позитивними, так і негативними, все залежить від того, чи має людина певні моральні цінності.
За природою своєю я активіст, завжди намагаюся щось покращувати, вносити позитивні зміни. Ще у школі моя активна життєва позиція проявлялася яскраво. Я був головою ради дружини піонерів, секретарем комсомольської організації, організатором виробничої бригади. Я намагався усюди брати активну участь. Під час навчання у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка я був партійним організатором курсу, комісаром студентського будівельного загону. Ми готували будівельний майданчик у Києві, на якому зараз знаходиться комплекс «Родина-Мать» та музей Великої Вітчизняної війни. Зараз, коли я з дітьми та онуками приїжджаю до Києва, ми йдемо на це місце, і я згадую, що коли ми вперше туди прийшли, там були чагарники. Дуже приємно відчувати, що я був причетний до будівництва цих визначних споруд.
Крім цього, зі студентського життя мені запам’яталися Дні науки на філософському факультеті. У ці два дні не було пар, і майже зникали відмінності між професорами і студентами, ми могли вільно обговорювати різноманітні філософські проблеми. І хоча зараз я розумію, що ми у своїх судженнях і аргументах були не зовсім переконливими і навіть інколи наївними, наші викладачі нам на це ніколи не вказували, тобто ми могли вільно виражати власну активну життєву позицію. Я намагаюся надавати студентам нашого факультету можливість виражати їхню активну життєву позицію. Наприклад, на початку вересня вони проводять акцію «Внесемо філософію у Харків».
Я не згоден з думкою про те, що сучасна молодь не має активної життєвої позиції. Вона у них є, але проявляється не у тих формах, до яких звикли люди старшого покоління. Наприклад, коли студенти домовляються у соціальній мережі зустрітися на Сумській, і проходять нею з мильними бульбашками, чим це не прояв активної життєвої позиції?  Я вважаю, що головне, щоб ця активність була, а справа старшого покоління її підтримувати та ненав’язливо спрямовувати.


Людмила МАРТИНЕНКО, третьокурсниця відділення журналістики

 

Піходьте свідомо


Проф.  П. А. КАЛІМАН, кафедра біохімії біологічного:
-Я став першокурсником Харківського університету в повоєнному 1946 р. Спочатку я навчався на фізичному факультеті, а потім ще на першому курсі перевівся на біологічний. На урочистій посвяті у першокурсники мене більш за все вразила привітальна промова  ректора Івана Миколайовича Буланкіна.
На першому курсі мені запам’яталися дуже цікаві лекції проф.. Є.С. Хотинського з хімії, проф.. Є.І. Лукіна з біології, проф.. Е.Р.Уманського з зоології безхребетних. Також подобалися мені   лабораторні заняття з хімії. Після першого курсу ми проходили навчально-польову практику на базі, яка знаходилася на річці Уди в районі Зооветеринарного інституту. Практика на біостанції в Гайдарах у нас  відбулася  після другого курсу, тому що лише на той час знешкодили  більшість мінних полів навкруги.
На мою думку, головна відмінність між першокурсником мого студентства і сучасним полягає у тому, що раніше студенти більш свідомо підходили до вибору  майбутньої професії, проявляли більшу зацікавленість у навчанні.



Не забуду ніколи


Проф. І.І. МОСКОВКІНА завідувач  кафедри історії російської літератури філологічного:      -         Я стала першокурсницею філологічного факультету Харківського університету в 1968 році. Я складала усні іспити з російської мови та літератури, з англійської мови та історії, та писала твір.
Мені запам’яталися викладачі В. В. Акуленко, А. Я. Опришко,  В. С. Калашник. Незабутня фольклорна практика у Сковородинівці. На місці сучасного музею була школа, в якій нас і поселили. Ми збирали різноманітні народні пісні. Ці десять днів я ніколи не забуду, як і весь перший курс  взагалі.
Бажаю першокурсникам  не розчарувалися в обраній спеціальності,  і всім довчилися до кінця фінішного п’ятого курсу.

 

Безмежні можливості ЦНБ


Проф. Ю. М. БЕЗХУТРИЙ, декан філологічного факультету:
« Я вступив до Харківського університету в 1966 році на філологічний факультет. В цей рік було два випуску зі шкіл, зумовлених переходом на одинадцятирічний термін навчання. Таким чином, поступали випускники як десятого, так і одинадцятого класів. Навіть подача документів для вступу стала випробуванням, тому що черга бажаючих починалася десь біля Держпрому. Рішення поступати саме на філологічний факультет було пов’язане, по-перше,  з гуманітарної атмосферою, яка панувала вдома.
Перше, що мене вразило – це співвідношення хлопців та дівчат на нашому курсі. З п’ятидесяти  першокурсників українського відділення було лише одинадцять хлопців. Але потім я переконався, що це зовсім непогано. Про це свідчить й той факт, що моя дружина – моя однокурсниця.
Навчатися мені були легко, я отримував підвищену стипендію, яка складала сорок рублів.     Дуже вразила університетська бібліотека і ті можливості, які вона розкривала переді мною.