П'ятниця, вересня 22, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Професія – хірург

Професія – хірург


ВІД РЕДАКЦІЇ. «Мені часто доводиться робити людям боляче, щоб потім вони почувалися добре», – саме так сказав про професію хірурга персонаж Андрія Мягкова Євген Лукашин з «Іронії долі, або З легкою парою!».  Але працівникам кафедри хірургічних хвороб медичного факультету нашого університету доводиться до фаху персонажа Мягкова додавати ще й фах героїні Барбари Брильської – фах учителя.
Кілька слів про історію і сьогодення
Історія кафедри хірургічних хвороб тісно пов’язана з історією Харківського Імператорського університету, та його медичного факультету, викладання на якому розпочалося з 1811 року. Уже в 1814 році П. М. Шумлянський відкрив факультетську хірургічну клініку, де велось викладання хірургічних хвороб.
Понад 100 років, аж до розформування в 1920 році університетів в Україні, кафедру хірургії Харківського університету очолювали знані вчені, імена яких навічно увійшли в історію вітчизняної та світової хірургії – В. Ф. Грубе, І. К. Зарубін, М. С. Суботін, А. Г. Подрєз, М. П. Трінклер. У 1992 році Міністерство освіти прийняло рішення про відновлення підготовки лікарів в Харківському університеті, а вже у березні 1993 року медичний факультет був відроджений під назвою «факультет фундаментальної медицини». У 2008-му назву змінили на «медичний факультет».
Сьогодні на факультеті функціонують шість кафедр. Одна із найпотужніших – кафедра хірургічних хвороб, яка була заснована 23 лютого 1994 року. Колектив кафедри представлений трьома професорами, докторами медичних наук, чотирма доцентами та чотирма кандидатами медичних наук, викладачами найвищого рівня підготовки. Функціонує кафедра хірургічних хвороб на базі Дорожньої клінічної лікарні станції Харків СТГО «Південна залізниця». Студенти кафедри мають можливість слухати з вуст практикуючих лікарів курси: "Загальна хірургія", "Хірургічні хвороби", “Факультетська хірургія”, “Госпітальна хірургія”, "Онкологія", "Дитяча хірургія", "Урологія", "Травматологія", "Офтальмологія", "Реаніматологія та інтенсивна терапія", "Оторіноларінгологія", "Стоматологія", "Нейрохірургія".
Окрім практичної та навчальної діяльності працівники кафедри ще й встигають займатися наукою: проводяться науково-дослідні роботи «Розробка малоінвазивних хірургічних операцій з використанням низьких температур для лікування хворих на жовчнокам’яну хворобу, виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки», «Нові технології в комплексному лікуванні цукрового діабету», «Вивчення дії фізичних методів і морфофункціонального стану судин, тканин шлунку і тонкої та товстої кишок при їх дисекції та коагуляції в хірургії шлунково-кишкового тракту», результати та висновки яких сягають світового рівня. Наукова праця співробітників кафедри вилилася в понад 300 друкованих праць, в тому числі три монографії, 15 методичних рекомендацій для лікарів та студентів і 16 патентів.
Традиційними стають щорічні науково-практичні конференції: Дорожні науково-практичні "Профілактика і лікування внутрішньолікарняних інфекцій" (2002), "Досягнення і перспективи сучасної гастроентерології" (2003), науково-практичну конференцію хірургів "Ендовідеохірургія ІІІ тисячоліття" (лютий, 2004), Міжнародну студентську наукову конференцію "Актуальні питання в сучасній медицині" (квітень, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010), Перша науково-практична конференція отоларінгологів Південної залізниці (2007), Актуальні питання офтальмології (2007). Але співробітники кафедри не тільки організовують конференції – вони ще й беруть участь і доповідають про результати наукових досліджень на науково-практичних конференціях, конгресах, з’їздах, що проводяться в Україні, країнах СНД і за кордоном.
Кафедра очима факультету
Кафедра хірургічних хвороб займає насправді особливе місце на медичному факультеті. Про це говорить сам декан професор Віктор Миколайович САВЧЕНКО:  «Кафедра хірургічних хвороб – найбільш оснащена сучасним обладнанням у Харкові. Це кафедра-новатор як у  консервативних методах лікування, так і в оперативних утручаннях. Усі сучасні світові методи хірургії одразу ж після своєї появи впроваджуються на кафедрі. Ця кафедра й сама розробляє цілком інноваційні хірургічні методи лікування таких хвороб, як, наприклад, цукровий діабет. Очолює кафедру видатний професор сучасності Євген Дмитрович ХВОРОСТОВ, видатний і як хірург, і як викладач, і як людина. Євген Дмитрович видатний ще й тим, що він не боїться готувати учнів (деякі вчені бояться того, що їх "підпиратимуть" молоді): він підготував двох докторів наук, які дуже успішно захистилися, – професорів С. О. БИЧКОВА та О. І. ЦІВЕНКО. На кафедру хірургічних хвороб із задоволенням ідуть в аспірантуру та інтернатуру – взагалі кафедра є зразком для всіх в учбовому плані! Ми пишаємося такою кафедрою і таким завідувачем!»
Після таких слів було б нерозумно не поїхати і не побачити роботу кафедри на власні очі, дарма що вона знаходить далеченько - аж на Залютіно…
Кафедра хірургічних хвороб у розрізі
…Прибуваю до Дорожньої лікарні о дев'ятій, попередньо кілька разів заплутавшись у платформах на Холодній горі. Якщо чесно, я терпіти не можу лікарень ще з дитинства, тож це редакційне завдання для мене – найсправжнісінький подвиг. Готуюся побачити типову українську лікарню: з брудними підлогами, хворими у коридорах, звичними затертими шкіряними тапчанами, старими дверми, що ледь відчиняються, прогнутими ліжками та стійким неприємним лікарняним запахом – схиляю голову перед лікарями, які змушені працювати в таких умовах! Особливості національної медицини, так би мовити! Яким же був мій подив, коли всіх цих чарівних атрибутів я не знайшла! Все чисто і дуже охайно, і тільки запах ліків видає, що це медичний заклад, але й він не такий разючий, які доводить втягувати ніздрями в поліклініках.
Найперше вирушаю до кабінету завідувача кафедри Євгена Дмитровича ХВОРОСТОВА, аби познайомитися. Одразу ж після швидкого знайомства переходимо до питань, адже кожна хвилина хірурга – це врятоване людське життя.
– Євгене Дмитровичу, ваша кафедра виконує три типи робіт одночасно – лікувальну, викладацьку та науково-дослідну. Чи важко все це поєднувати?
– Не важко, адже всі ці типи не заважають один одному, а навпаки, доповнюють. Головне – це організація. За наявності гарної організації, усе робиться вчасно. Наприклад, я ще встигаю ходити на волейбол, футбол і їздити закордон. Наприклад, минулого року я відвідав Європейський конгрес ендохірургів, що проходив у грецьких Афінах. Цього року збираюся відвідати Турин із того ж приводу.
– Але, чи то на жаль, чи то на щастя, більшість свого часу хірурги проводять не на наукових з'їздах, а в операційних. Скажіть, якими психологічними характеристиками має бути наділена людина, аби стати хірургом?
– Про психологічні характеристики я не скажу – я не психолог. А ось як хірург скажу, що цю професію треба дуже сильно любити й учитися все життя. Треба прагнути до пізнання нового в хірургії, працювати кожного дня, переживати за пацієнта й мати дуже розвинену совість, адже хірургів навіть прокурори не судять, тому кожен із нас має бути сам собі суддею. Робота хірурга – важка й надзвичайно відповідальна. На жаль, я не можу сказати, що всі хірурги мають усі вищеперераховані характеристики. Я дуже вимогливий до себе, тому вважаю, що кожен хірург також має вимагати від себе майже неможливого. Ще один важливий момент: для зцілення хворого, хірурги в операційній працюють бригадою (лікар, асистент, анестезіолог) – так ось усі ці люди мають бути однодумцями й повинні розуміти один одного з півслова. І ще раз наголошу на тому, що гарний хірург – це дуже організована людина.
Далі я розповідаю Євгенові Дмитровичу, що ще мені б хотілося дізнатися про роботу кафедри і що побачити у лікарні. Він просить почекати мене хвилинку і набирає кілька номерів із мобільного, але жодної розмови я не чую. На мій здивований погляд Євген Дмитрович пояснює: «Ось це і є організована робота: мені досить просто набрати працівника – він знає, що таким чином я його викликаю до себе. Розуміємо один одного не тільки з півслова, а й зовсім без слів». І дійсно: не проходить і хвилини, як кабінет наповнюється співробітниками кафедри. Я знайомлюся з усіма й обмінююся телефонами, а Євген Дмитрович тим часом дає короткі ЦУ і лікарям, і мені: «Аню, побувати на лекції Ви зможете у професора Сергія Олександровича БИЧКОВА, він же розповість Вам про навчальну діяльність кафедри. Про наукові виїзди Вам розкаже професор Олексій Іванович ЦІВЕНКО, про студентську науку – доцент Сергій Олександрович МОРОЗОВ, а аспірантка Людмила Миколаївна ДУШИК (найкраща аспірантка у світі!) проводить Вас на перев'язку та познайомить з однією з пацієнток». Після цього Євген Дмитрович радить мені послідовність дій.
Не встигаю я й озирнутися, як вже біжу сходами на перший поверх, ледь устигаючи за професором БИЧКОВИМ, прямуємо на лекцію до п'ятого курсу. У кабінеті я облюбовую для себе «гальорку», щоби все і всіх було видно. Тема сьогоднішньої лекції – «Облітеруючі захворювання». Слухаю уважно, хоча зрозуміти масив термінів, яким уже володіють п'ятикурсники-медики, для філолога – задача не з простих. На проекторі – ілюстрації не для слабкодухих. По закінченні лекції намагаюся пробитися до Сергія Олександровича, що  виходить не одразу, адже студенти оточують його з усіх боків та починають завалювати уточнюючими питаннями. Терпляче чекаю. Аж ось студенти, вирушають на наступну пару, а ми з Сергієм Олександровичем нарешті починаємо розмову.
– Сергію Олександровичу, які дисципліни Ви викладаєте студентам?
– Викладаю третьому, четвертому та п'ятому курсам загальну хірургію, хірургію та онкологію, на четвертому курсі веду практичні заняття. Загальне моє навантаження – приблизно 870 годин на рік (це середній показник для нашої кафедри).
– Яку основну мету Ви переслідуєте як викладач?
– Звичайно ж, дати студентам знання, які вони зможуть згодом застосувати на практиці. Наші студенти практикуються у виконанні перев'язок, обходах і навіть оперативних маніпуляціях. Окрім знань, ми маємо передати їм власний практичний досвід і прищепити любов до професії.
Після такої короткої, але змістовної розмови набираю Людмилу Миколаївну. За хвилину я вже біжу сходами на четвертий поверх до хірургічного відділення. Але знайти мету моєї пробіжки – ординаторську – виявляється справою не з простих: як виявилося, хірургічне відділення Дорожної лікарні розбіглося в три боки. Ось тут мені згадалися легенди про богатирів, мовляв «наліво підеш…» Поки я міркую, як би мені знайти ординаторську, Людмила Миколаївна знаходить мене сама.
Швидко прямуємо в пункт призначення, там я отримую білий халат і починаю почувати себе геть своєю в цьому відділенні. Далі на мене чекає випробування на міцність нервів – перев'язка (операцію я б точно не витримала!) Звичним на той момент для мене галопом (ох і зайняті ж люди ці хірурги!) прямуємо до палати № 404. Там я знову перетинаюся з Євгеном Дмитровичем і знайомлюся з перев'язочною медсестрою Ольгою ПЕРЕЦЬ і пацієнтом Олександром Вікторовичем. Виявляється, що він страждає на варикозне захворювання судин лівої ноги, ускладнене тромбофлебітом. На днях Олександр Вікторович переніс непросту операцію із видалення вени. Тому роблю кілька фото і швидко ретируюсь, щоб не заважати.
Доки йде перев'язка, хочу поговорити з тими, хто, так би мовити, по той бік барикад – з пацієнтами. Відправляюся до палати Наталії Павлівни КОВАЛЕВСЬКОЇ, яка 29 років пропрацювала на залізниці (її мені порадила Людмила Миколаївна як гарного співрозмовника). У Наталії Павлівни гематома передньої черевної стінки та ерозія одного з відділів шлунку, але оперативне втручання лікарі поки що не планують – намагаються допомогти консервативними методами. Наталія Павлівна дійсно виявляється дуже комунікабельною пацієнткою і одразу ж розповідає свою історію: «Коли я потрапила сюди, я була просто в жахливому стані. Але в такому раю, як тут, мені одразу полегшало: у цій лікарні дуже уважно ставляться до хворих, хірурги, наприклад завідувач хірургічного відділення О. О. ОЛІФІРЕНКО, мають просто золоті руки, і навіть нянечки та прибиральниці, проходячи повз, питають, як ти почуваєшся. А Євген Дмитрович ХВОРОСТОВ – це просто світило! Знаєте, мені стає легше, навіть коли він просто торкається хворого місця! У цій лікарні і чоловік мій лежав, і донька – про всіх потурбувалися найкращим чином. Я в лікарні вже 12-й день, дуже хочеться додому, але я точно знаю, що мене не відпустять, поки до пуття не доведуть». Прощаюся з Наталією Павлівною, бажаючи їй якнайскорішого одужання, виходжу до коридору і зустрічаю в там Людмилу Миколаївну, яка прямує до ординаторської після перев'язки, де планую поставити їй кілька запитань.
– Людмило Миколаївно, яку хірургічну тему Ви досліджуєте?
– Я досліджую захворювання селезінки, а саме різноманітні способи спленектомії (видалення селезінки) при захворюваннях системи крові. Деякі пацієнти страждають від хвороб крові, уроджених чи набутих. Вони довго стоять на обліку в гематолога, і якщо консервативні методи лікування не допомагають, пацієнтів направляють до нас для видалення селезінки за допомогою сучасних технологій. Після такої операції пацієнти видужують і більше не потребують переливання крові.
– Але хірург, як на мене, – професія не для слабкодухих. Чому для себе її обрала така тендітна жінка, як Ви?
– Тому що коли ти лікуєш людину хірургічним шляхом, ти швидко бачиш ефект від своїх лікувальних заходів. Крім того, я чула дуже гарні відгуки про кафедру хірургічних хвороб та хотіла потрапити в аспірантуру саме до Євгена Дмитровича.
Після короткої розмови я щодуху мчуся далі й далі, не зупиняючись. Ще мить – і я вже в кабінеті професора Олексія Івановича ЦІВЕНКА, який повідає «Харківському університету» про наукове життя кафедри.
– Олексію Івановичу, які найзнаковіші конференції відвідали кафедранти минулого року?
– У червні делегація кафедри (доц. Р. М. ГРИНЬОВ, доц. Ю. Б. ЗАХАРЧЕНКО, асистент М. С. ТОМІН, я) на чолі із завідувачем кафедри проф. Є. Д. ХВОРОСТОВИМ взяла участь у роботі ХХІІ з'їзду хірургів України, присвяченого 200-річчю із дня народження М. І. Пирогова, він же науковий конгрес «ІV міжнародні Пирогівські читання» (м. Вінниця).
– Щось планується на поточний рік?
– Безумовно, плануємо взяти участь у цілому ряді цікавих конференцій: у «Наукових Скліфософських читаннях» на базі Української медичної стоматологічної академії (м. Полтава, квітень), у ІІІ з'їзді колопроктологів України (м. Одеса, травень) та в конференції, присвяченій актуальним питанням невідкладної хірургії, що проходитиме на базі Інституту загальної та невідкладної хірургії АМН України (м. Харків, осінь).
– Олексію Івановичу, а дослідженням якого питання займаєтеся власне Ви?
– Я досліджую фізичні методи розсічення та коагуляції (коагуляція – зупинка кровотечі) в хірургії. Протягом всієї історії хірургії люди намагалися створити такий інструмент, завдяки якому можливо було б робити надріз цілком безкровно, адже саме кровотеча дуже сильно ускладнює хірургічну операцію. Останніми роками був розроблений і запроваджений ультразвуковий скальпель, який розсікає тканину й зупиняє кровотечу одночасно.
Але, як виявилося, наукова діяльність – прерогатива не лише викладачів кафедри хірургічних хвороб – студенти також охоче займаються наукою. Із 2006 року при кафедрі існує хірургічний гурток, відповідає за діяльність якого доцент Сергій Олександрович МОРОЗОВ. «Хірургічний гурток – це структура при нашій кафедрі, що функціонує на цілком демократичній основі, – розповідає Сергій Олександрович. – У нашому гуртку 15 учасників (2-6 курси), 8 із них відвідують засідання регулярно, як-от Сергій КУЛЕВЕЦЬ, Наталя БИЧКОВА, Євгенія ШЕВЧЕНКО. Засідання гуртка проходять раз на місяць, у середньому сім засідань на рік. На цих засіданнях ми підіймаємо найцікавіші питання у тих формах, які для себе обирають студенти. Так, наприклад, цей рік ми вирішили присвятити видатним хірургам світу.
Крім того, гуртківці регулярно беруть участь у конференціях і мають по 2-3 друковані праці, причому дуже високої якості: у 2010-му роботи гуртківців посідали ІІ місце по університету, у 2009-му – І по університету, у 2008-му – ІІ по Україні. Гуртківці збираються відвідати конференції у Донецьку, Харкові та Дніпропетровську цього року».
– Сергію Олександровичу, а чим Вас приваблює робота з гуртківцями?
– Я взагалі-то дуже сильно люблю хірургію. І одна з основних моїх задач при роботі з гуртківцями – передати їм цю любов. Крім того, дуже важливо ділитися з початківцями хірургами власним досвідом, прищеплювати трепетне ставлення до хворих, формувати в них порядність і правильні погляди на професію хірурга. Один із скульпторів казав, що для того, щоб створити шедевр, треба взяти шматок граніту та відсікти все зайве. Так ось студенти – це наш граніт, а ми – це їхні скульптори.
…Ледь пересуваючи ноги, спускаюся до кабінету завідувача кафедри подякувати за насичену екскурсію і чудову організацію, як не дивно, МОЄЇ роботи. Сама б я, певно, кілька днів поспіль жила в Дорожній лікарні, аби побачити так багато. Тепер я не в теорії, а на практиці розумію слова Євгена Дмитровича про те, що головне в професії хірурга (і не тільки!) – добре організована робота: працівники його кафедри все ж таки знайшли час для корреспондента загально університетської газети (до речі теж «найкращої в світі», як уже багато років поспіль назтвають її університетські читачі), незважаючи на заняття зі студентами, декілька складних операцій та просто тотальну граничну завантаженість. Ось вона – сила організації!


Осягала тонкощі професії хірурга
спеціальний кореспондент «Харківського університету»
Анна КУТАС.