Понеділок, листопада 20, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Особливості національної науки

Особливості національної науки


ВІД РЕДАКЦІЇ. У третю суботу травня Україна святкує День науки. 2011 р. свято припадає на 21 травня. Пропонуємо розмову із справжнім «символом» університетської науки, людиною, яка все своє життя не покладаючи рук працює на науковій ниві України, професором Іллєю Івановичем ЗАЛЮБОВСЬКИМ. 44-й рік поспіль обіймає вчений посаду проректора університету з наукових питан., Доктор фізико-математичних наук, член- кореспондент НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України (1979 р.), лауреат державних премій України (1971р., 1993 р.), премії імені К. Д. Синелиникова (1983 р.), премії імені Я. Мудрого (1994 р.).
- Іллє Івановичу, наука в Харківському університеті сьогодні, це?
- Десятиріччями в університеті існує порядок формування планів наукових досліджень. Ми просимо факультети дати нам пропозиції: які найбільш вагомі, значущі проблеми вони хотіли б вирішувати, та як їх необхідно фінансувати. Якщо відсутнє рішення вченої ради факультету, пропозиції не приймаються. Лише рішення вченої ради робить пропозиції легітимними. Із пропозицій факультетів та науково-дослідних інститутів  формуємо тематичний план виконання наукових робіт. До тематичного плану входять фундаментальні та прикладні дослідження. Харківський університет, як типовий класичний, виконує фундаментальні дослідження, вони є основою і науково-технічного прогресу і всіх промислових революцій. Упродовж тривалого часу рівень розвитку фундаментальних досліджень в університеті становив 85%, 15% складали прикладні дослідження.  Останнім часом міністерство зобов’язує нас приділяти більше уваги прикладним дослідженням, тому у нас зараз співвідношення прикладних і фундаментальних досліджень десь 60% – фундаментальні, 40% – прикладні. У розвитку прикладних досліджень ми самі зацікавлені, адже вони певним чином завершують наукові дослідження, доводять їх до практичного використання. Результати наукових досліджень цінні, якщо вони знаходять практичне застосування. Але сьогодні виникає проблема: важко знайти споживача наших наукових досліджень. Це не означає, що результати наукової праці нікому не потрібно, навпаки, вони дуже потрібні, але для їх освоєння не вистачає коштів. Для вирішення цієї проблеми ми створили спеціальні служби, які займаються впровадженням результатів наших науковців, але це непросто через те, що промисловість сьогодні у державі занепадає, по суті освоювати наукові досягнення на практиці нікому. Університет шукає шляхи вирішення цієї проблеми ще і в участі в міжнародних проектах. Так, наприкінці минулого року пройшло спільне засідання науковців Бєлгорода та Харкова. Мета цього засідання – створити українсько-російський технопарк, що допоможе організувати сприятливі умови для науковців і промисловців Бєлгорода та Харкова для практичної реалізації наукових досягнень. У цьому проекті університет погодився бути співзасновником  технопарку.
- Як ви сьогодні оцінюєте популярність наукової діяльності серед студентів?
- На жаль, ми самі помічаємо пасивність студентів до участі у науково-дослідницькій діяльності. Раніше фінансування дозволяло нам 2% від обсягу досліджень закладати на зарплатню студентам. Сьогодні цієї можливості немає, а безкоштовно студенти працювати не хочуть. Ми намагаємося робити хоч якісь поблажки тим студентам, які хочуть займатися наукою, але цього замало. Те, що зараз відбувається – це лихо. Хоча освітня база для студентів в університеті досить якісна. У нас працює 221 доктор наук, професор, трудові книжки яких лежать безпосередньо в університеті, і ще близько ста залучених науковців з академічних інститутів. Складність ситуації полягає ще і в тому, що та молодь, яка все ж захоплюється наукою і бере увесь багаж знань і умінь, стає справжніми фахівцями,  не залишається працювати у своїй державі, а від»їжджають закордон. Ми намагалися виправити це становище, пропонували, наприклад, внести у Верховній Раді закон, який би зобов’язував випускників працювати на батьківщині, або, якщо вони бажають виїхати, зобов’язував би їх компенсувати державі витрати на навчання. Але Верховна Рада стверджує, що подібні закони суперечать статутам про права людини, тому поки все,  як і раніше.
- Іллє Івановичу, а  хто вас в свій час зацікавив науковою діяльністю?
- Коли я вступив на перший курс фізико-математичного факультету, на Університетській, у старому корпусі, була фізична лабораторія, і завідував цією лабораторією академік А. К. ВАЛЬТЕР. Саме він мене і зацікавив науковою діяльністю, саме в його лабораторії я почав пізніше вести практичні заняття для студентів, саме там отримав від академіка і перші наукові задачки, став лаборантом, завідуючим лабораторією, аспірантом... А потім пішло-поїхало: з 1957 року працював науковим співробітником, потім старшим науковим співробітником ХФТІ. У 1958 р. захистив кандидатську дисертацію «Дослідження гамма переходів у ядрах середньої атомної ваги», у 1966 р – докторську «Дослідження механізму (d, p) і (d, a)-реакцій на легких ядрах при енергіях дейтронів нижче кулонівського бар’єру». Потім став завідувачем кафедри експериментальної ядерної фізики за сумісництвом, проректором з наукової роботи. Ось вже майже п’ятдесят п’ять років займаюся наукою. І абсолютно про це не шкодую.
- Чи пам’ятаєте Ви вашу першу наукову публікацію?
- Точно не пам’ятаю, але це було ще в студентські роки, ми тоді вели дослідження ядерних реакцій при взаємодії протонів, дейтронів з ядрами, шукали різні стани: резонансні, звичайні, будували схеми розпаду ядра, вивчали природу рівнів. Тоді це було дуже важливо, адже в той момент ще не було єдиного цілісного напрямку по створенню теорії будови речовини. Тоді в моді були моделі, і ми такі моделі створювали. Вони дозволяли пояснювати, чому існують оболонкові структури, коливальні рухи, наприклад.
ВІД РЕДАКЦІЇ. Проф. І. І. - автор понад 430 наукових публікацій з наукових напрямків фізика ядра, елементарних частинок і високих енергій.
- Ваші наукові інтереси сьогодні?
- Раніше існував стабільний надійний напрямок: ядерна фізика. Потім він трансформувався в ядерну енергетику. Для розвитку ядерної фізики завжди потрібні великі прискорювачі. Спочатку ми вели дослідження на прискорювачах невеликих, один з яких знаходиться у головному корпусі, в підземеллі, а в ФТФ тим часом будувалися великі прискорювачі. Коли ж фінансування наукової діяльності скоротилося, будівництво прискорювачів припинилося. Тому ядерна фізика сповільнила свій розвиток. Через це ми трохи трансформували свою діяльність і задалися питанням: а що ж відбувається на стиках наук? Останні роки багато уваги приділяється дослідженню потоків частинок від Сонця з Галактик, які падають до нас на Землю. Для проведення подібних досліджень запускаються супутники, які начиняють потужною апаратурою. Роки два тому подібний супутник запустили. Цей проект українські науковці реалізовували спільно з російськими колегами. З цього супутника вдалося отримати дуже багато корисної інформації. Навіть надто багато, адже освоєння цієї інформації до сьогодні не закінчено. На сьогоднішній день зв’язок із супутником обірвався з невідомих причин. Тому зараз йде підготовка приладів для нового супутника. Це тільки один з напрямків діяльності.
- Розкажіть, будь ласка, про ваших сьогоднішніх учнів.
- Сьогодні я маю одного аспіранта. Це Анатолій Фоша, аспірант другого року навчання. Він займається розрахунком з отримання програм різних процесів.
ВІД РЕДАКЦІЇ. Проф. І. І. ЗАЛЮБОВСЬКІЙ підготував 37 кандидатів, та консультував 15 докторів наук.


Розмовляла А. ЧАЛА, наш спецкор.